Публікації

Показано дописи з Липень, 2014

Кропив'яний ляпас, його непрохідності Петроса Мармароського.

Зображення
Заливаєш супер-пупер крутий трек до навігатора.  Є роздруковані мапи закапелку в якому вуйко Місьо, лабою може помахати з леличу, повна пазуха наївного досвіду, зібраний спиногриз - все готове, щоб спробувати погладити "проти шерсті" Петрос Мармароський. В пошуках пригод на задню частину, було вирішено особливо не панькатись, ми ж ніби моцні хлопи, а взяти його в лоб з півночі, через міні-хребтик-ґруник Радомир-Ґрунь.  Ну і що, що круто? Має бути стежка! Траверс там точно є, є трек! А декілька звітів в всесвітній павутині підтверджували, що хтось таки тудою піднімався. Значить і ми пройдемо, ми ж круті.. Все ніби добре..Лише трохи зіпсували слова прикордонника,що виписував в Богдані дозвіл, який якось здивовано, розказав, що там навіть  вовки лінуються ходити..До чого б це?

Стежками вічності

Зображення
присвячую своєму вчителю Міщенкову Юрію Анатолійовичу

В тому короткому, чорно-білому беззвучному сні, за декілька секунд, промайнуло минуле, пробігли на старій кіноплівці кадри, нагадуючи мені про життя мого вчителя.  Спокійне, розмірковане, без зайвої метушні, життя у великій, дружній шкільній сім'ї, яка підтримувала його життєву ватру до останньої іскри. Його бажання зробити нас кращими, сильнішими, вартими уваги й досі не покидає нас. У кожному з нас залишилась частинка тих знань, тих умінь, які передав нам, наш вчитель. Карпатські мандри додали життєвого досвіду всім його учням, які тримають й до тепер у  пам'яті, ті незабутні моменти, смак запашного  чаю, важкість незручного наплечника,  довгу стежку до вершини, незрозумілий смак перемоги над самим собою, неймовірний ефект гір, який неможливо описати..  Пройшло вже багато часу, Юрій Анатолійович вже давно мандрує стежками вічності, продовжує мовчки сидіти біля вогню, його погляд спрямований в далечінь, дивиться ген за небок…

Чорне але червоне

Зображення
З останнім подихом прохолодної червневої ночі, з першим промінцем життєдайного сонця, напуваються росою карпатські рододендрони, хрестики та китички, справжньої гуцульської сорочки, вишиті руками матінки природи.  Разом з триличами, первоцвітами, нарцисами , вони сплітають колоритний візерунок, який ще здалеку мерехтить рожевим сяйвом. Кожна квіточка ніби крапелька, розфарбовує Чорні гори в свій веселий смайликуватий колір. Наче гламурні панянки, зробили собі професійний мейк-ап схили карпатських вершин, вибравши по справжньому викликаючі відтінки. Ні на йоту не зіпсували себе, а навпаки, одягнувши ці ніжні шата, гори приготувалися, щоб догодити найвибагливішому мандрівникові.