Стежками вічності

присвячую своєму вчителю Міщенкову Юрію Анатолійовичу

 В тому короткому, чорно-білому беззвучному сні, за декілька секунд, промайнуло минуле, пробігли на старій кіноплівці кадри, нагадуючи мені про життя мого вчителя.  Спокійне, розмірковане, без зайвої метушні, життя у великій, дружній шкільній сім'ї, яка підтримувала його життєву ватру до останньої іскри. Його бажання зробити нас кращими, сильнішими, вартими уваги й досі не покидає нас. У кожному з нас залишилась частинка тих знань, тих умінь, які передав нам, наш вчитель. Карпатські мандри додали життєвого досвіду всім його учням, які тримають й до тепер у  пам'яті, ті незабутні моменти, смак запашного  чаю, важкість незручного наплечника,  довгу стежку до вершини, незрозумілий смак перемоги над самим собою, неймовірний ефект гір, який неможливо описати..
 Пройшло вже багато часу, Юрій Анатолійович вже давно мандрує стежками вічності, продовжує мовчки сидіти біля вогню, його погляд спрямований в далечінь, дивиться ген за небокрай..

Юрій Анатолійович (в центрі)

 Ти не мав бути слабаком, ти мав підтягуватися, віджиматися, бігати краще всіх. Бо ти мав потрапити в похід літом. Через не хочу чи не можу, під чіткий хід стрілок секундоміра, біг кожен з нас до переможної лінії, за якою було юнацьке щастя, жага до пригод, пізнавання нового.
 Коли приходив час розкладати на траві біля хати великий шмат поліетилену, на який розкладалось начиння для походу, тут тобі і запашком куртки-штормовки, намети, казанки, кожен хотів бути учасником цього процесу. Потім були продукти, капусточка для салатику, бурячок для борщику, тушонка в скляних банках, хліб який під кінець походу їли ложками) Все це під чітким наглядом  Юрія Анатолійовича разом з моїм батьком. Вони планували похід, обговорювали все до дрібниць, щоб кожна мандрівка була максимально успішна. Були пройдені і категорійні походи, було виграно безліч перших місць у змаганнях. Та відчувалося, що не за перемогами і грамотами і не для галочки ходилось тоді в гори.

Дух братерства, насичував мандрівки. Через невидимі нитки обплутувалась когорта підлітків разом зі своїми друзями-вчителями, в одне ціле, загартовувалась, здобувала хороші якості. Чесно, щиро, без зайвих негативний емоцій, саме в такій атмосфері проходив кожен похід.


 Я пам'ятаю, як я втомився (був ще мацюпусіньким) нести свого наплечника в якому була  лише миска і подушка, шкандибав я до Петроса, а  мій вчитель по всякому підбадьорював мене, а потім взяв на палицю мій рюкзак, ніс його аж до табору. Він полюбляв ходити з палицею, наче відчував, що це колись буде модно, любив спертись на неї, спостерігати, як швидкоплинно тече ріка гірського життя.


 Я завжди спав з татом і Юрієм Анатолійовичем в одному наметі. І коли гепала блискавка зверху, шумів дощ, якось було не лячно. Бо був меж двох гірських досвідчених провідників, з яких хотілось брати приклад. Я з впевненістю скажу, ходити з ними в похід - це було круто!

Ю.А. без інтузіазму споглядає за сніжками))
Був у нас ще табір в Ґаджині,  ох ми тоді і грибів наїлися і Чорногорою нагулялися. Як тепер пам'ятаю десь у нетрях полонини Ю.А. знайшов двометрову доріжку лисичок, закликав нас, щоб ми її визбирували)..З Бребенескула зіпхали здоровенну каменюку, яка зі шаленою швидкістю полетіла вниз, бевхунла об скалу, розлетілась на мільйон кусочків. Знайшовши старий бліндаж, понапихали кишені гільз, хотіли кинути їх до вогню, але пильне око вчителя все бачить..

Наш табір в Ґаджині. Ю.А. з ножем. Ми це фото називал "Горец!"

 Він полюбляв смалити цигарки.. Витягував з них фільтр, бо вони йому були залегкі. Любив термоядерні папіроси, від яких жовтіли пальці, зуби і вуса..Дуже часто бувало сидів і димів, наче гори після дощу. Пачку цигарок тоді можна було обміняти в гуцула на молоко, сир, як не як ходова валюта в Карпатах. Модний портсигар, був теж атрибутом туриста. Був випадок, коли його загубили, в Ґорґанах, тоді розкопували пів-гори, а портсигар знайшли.  Пачка цигарок "Памір" де намальований турист з палицею, майже копія того, що я бачив чи не в кожному поході..






 По стареньких потріпаних панамах-афганках, можна було серед натовпу, завжди відрізнити керівників групи, трохи не бритих, обов'язково з годинником на руці..Розклавши намет, крутили коліщатко старого радіоприймача, слухали новини, прогноз погоди, ловили далекі радіостанції, балділи від музички. Історія пригадує момент, коли на острівці що на Чорному Черемоші слухали по радіо фінал чемпіонату світу по футболу..Ото були часи..




Вже в той час походи з нашими вчителями були яскравим прикладом екологічної свідомості. Не було так багато пластику в основному лише консервні банки. Тим не менш народ смітив і тоді, чуда не було..

Екоакція на Говерлі.
Тоді було цікаво пізнавати гори, саме в команді, де кожен з учасників відчував себе незамінним гвинтиком у складному механізмі..


 Юрій Анатолійович був строгим, вимогливим. Всі це знали, але ніколи ніхто не жалівся на це. В нього було тонке почуття гумору, тому вечірні посиденьки біля вогню були насичені різноманітними історіями,  під які чай з хлібом і варенням особливо смачно упліталися. 
А холоднокровність завжди допомагала приймати виважені рішення. З такою людиною було приємно товаришувати, а тим більше мандрувати горами. 







За едельвейсом)


 Помалу механізми зношуються. Зношується секундомір, який невтомно лічить секунди нашого життя.  Вгризаються в граніти нашої пам'яті миті, які вартують щоб пережити їх знову. Багато шляхів було пройдено разом,  навіть в останню дорогу, ми провели нашого вчителя разом. Не соромились, плакали від болю, що втратили справжнього друга, який вчив і ще так багато не встиг навчити і показати.
 Не має заростати стежка пам'яті Юрія Анатолійовича травою, кожен з нас, має пам'ятати про нього, бо лише таким чином він надалі живий серед нас..

Сьогодні Міщенкову Юрію Анатолійовичу мало б виповнитись 64 роки.
Вічна пам'ять..


Коментарі

  1. Спогади назавжди остаються в нашій пам'яті!!! Вічна пам'ять...твоєму вчителю!!!

    ВідповістиВидалити
  2. Теж деколи передивляюсь ч\б фото і згадую буремні роки Е що і кого згадати і то добре

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Так творилася наша історія) А на чорно-білих фото вона виглядає по особливому..

      Видалити

Дописати коментар

Популярні публікації