Синьо-жовті квіти для тата

 До підніжжя гори було вже недалеко. Іскриться голубе озеро, стікає крапелькою зі скель Гутен-Томнатика вниз, застигає холодною сльозою на щоці гір. Чим ближче до того місця, тим гірше їй стає на душі. Попереду її синочок, впевнено долає карпатські вершини, захоплений дивовижною красою гір, не помічає втоми, бо ж йому  так цікаво! Коли дійшли до озера, на хвильку присіла на камені, посадила на коліна сина  і ледь стримуючи сльози, дивилась в небо. Для неї це було дежавю, від якого затерпло в грудях. Лише тоді вона сиділа на колінах у нього, а він пестив її поглядом, співав пісень, бо був щасливий. Десь довго блукаючи в скелях, він приніс їй квіти. Два тирлича, один жовтий, а інший синій, легким рухом, квіти опинились у її волоссі. А потім він сидів, зачарований, дивився на неї і усміхався. Як же хотілось щоб ця мить зупинилась назавжди.
Та сон закіничився і зараз залишились чорно-білі дні, які тугою і болем ятрять душу, не залишилось місця ніжності, все заповнила порожнеча. Дзвінкий голос сина, на мить відірвав її від спогадів.
- Мам! Дивись! Я знайшов! Це таткові квіти!
В руках у дитини було два тирличі. Ті самі синьо-жовті тендітні пелюстки, з чорними цятками в середині, викохані вітрами і сонцем. 
 Вже не вперше вони приходять сюди,  в пошуках квітів для тата. Вони привезуть ці квіти додому, щоб покласти їх на холодний граніт. Тому що він так хотів, це було його останнє бажання, на випадок, якщо не повернеться з війни живим..



 Коли він повернувся з Майдану, для нього все змінилось. Життя взяло новий відлік. Після того як в палітру фарб, додався колір крові, а згодом ще й її запах, він зрозумів, що пора поміняти пензля, на вирвану з дороги бруківку. Жбурнути разом з нею свій гнів, показати свій спротив, з такими ж як він, стоят пліч-о-пліч і не боятися. Кожною клітиною тіла, вібруючи від мільйонного слава!, гордитися тим, що ти українець.Навколо тебе, прості люди, в яких вкрали щасливе і мирне життя, вони готові стояти до кінця.
Коли в небо полетіла душа Сергія Нігояна, слова Кобзаря, монотонно великим молотком викарбовувались все глибше і глибше в душі. Не вірилось, що сотні батьків, дітей, стривожених без краю, приречені жити з горем. А коли після того, як сотні тисяч будуть шептати герої не вмирають, і на руках, попливуть в останню путь, тіла вбитих українців, синів своєї Батьківщини, на серце впаде камінь, який ніколи не зрушиться з місця. 
  Десь високо в горах, коли йому захотілось побути наодинці, зірки мовчки світяться в небі  вимальовують йому лиця героїв Небесної сотні. Як далі жити, коли вони такі ж як і ти, загинули за твою свободу, щоб ти далі ходив в гори , дихав, любив, просто жив? Жити надалі так, щоб потім не було соромно подивитись їм в очі. Кожним своїм вчинком зміцнювати в собі бажання зробити правильний крок, щоб твій народ жив  в мирі, не плакав, а був щасливим.

Скільки не просила його не їхати, заради всього святого, залишитись вдома, він не послухав її ,бо для нього прийшов час поміняти бруківку на зброю. Грім фронту покликав його одразу. Не здатися, до останнього подиху, захищати їх, захищати всіх, в кого в душі синьо-жовто..

 Вона пам'ятатиме останню есемеску все життя. Він написав лише "Люблю тебе, бережи сина.." 

Озеро Бребенескул
 В школі його вчора запитали, а де твій тато? - додому прийшов заплаканий. Як пояснити йому, що його тато загинув в страхітті, незрозумілій гібридній війні, де неможливо зрозуміти, де брат а де ворог. І чому саме його батько мав захищати людей, а не хтось інший. Як йому любити країну, за майбутнє якої тато віддав своє життя? В його маленькому серці вже є гірка  образа, яку не загоїти часом.
 Його голубі очі, такі як в його тата, не втомились плакати. І хоч тепер він знає, що його тато - Герой України, що своїм життям, врятував життя іншим, йому все одно болить..

Вже скоро знову час шукати татові синьо-жовті квіти. Десь високо в скелях Гутен-Томнатика,  ростуть тирличі, кольором нагадують своїм, що ростуть на українській землі.

Слава Героям України!


Фото Рижук Максим, Тарас Михайлович.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні публікації