Публікації

Показано дописи з 2015

Одна хвилина тиші

Зображення
Більша велич і чистота в тому, чого не вимовляють уста. Тиша освітлює наші душі, шепоче нашим серцям і з'єднує їх. Тиша відділяє нас від нас самих, змушує піднестися до вершин духу і наближає до Небес..
Халіль Джебран

Осіння містика в урочищі Пожератул

Зображення
 Десь чути як зламалася під вагою тіла суха смерекова гілка. Поки що, це єдиний звук, який порушив мертву тишу. Мільйони крапель зависли у повітрі, заплутавшись у морок, вкриваючи вологим павутинням  цей незвичний ліс. Коли закінчився час на розмови, погасло багаття, звук зламаної гілки повторився. В цей момент ти починаєш озиратися в густий туман, ніби відчуваючи, що за тобою хтось слідкує. І чим сильніше ти прислухаєшся, тим більше звуків отримуєш від лісу. Падіння капель води змушує гілки рухатись, коли ти йдеш по стежці, ти відчуваєш невидимий доторк.. Заглиблюючись все далі в нічний ліс, настає момент, коли ноги не готові йти далі, волосся стає дибки, потріскування гілок, шурхіт і раптом неймовірний звук крил птаха над головою. Серед примарних скель ввижаються білі та темні плями. Підсвічені світлом ліхтарика, вони зникають та з'являються знову. Тишу пронизує крик, а за ним відчуваєш, що в глухій печері хтось плаче. Хто тут? Що малює уява? Чи це не уява, а містичне видіння, б…

Щоденник в потертій палітурці

Зображення
 "And I have made the most important discovery of my career, the most important discovery of my life: It is only in the mysterious equations of love that any logic or reasons can be found. I'm only here tonight because of you. You're the only reason I am…you are all my reasons."
Nobel acceptance speech byJohn Forbes Nash. A Beautiful Mind

Як правило, тут мав би бути ще якийсь текст від мене.  Його не буде. Щоб читати далі, застосуйте зміст епіграфу відносно себе і людей, яких ви любите.

Grand Паленино

Зображення
 Моє перше карпатське соло відбулось. Обмежене в часі, та необмежене в рухах, в бажаннях, діях, воно нарешті поставило крапку на запитання, як це подорожувати наодинці з природою? Безліч рекомендацій моїх друзів, які практикують подорожувати саме так, кожного разу не давали мені спокою. Найпоширеніші аргументи, це те що, стають гостріші відчуття, можна набратись енергії та відпочити, приймаються більш виважені дії, це зовсім інший тип мандрівки, бо ти один і все буде залежати тільки від тебе. Тебе не дратуватиме метушня в наметі, сторонні звуки, чи наміри когось, щось змінити, йти туди куди ти не хочеш, чи робити те, що тобі не до вподоби.  Довго вагаючись, врешті мені вдалося, відчути як це. Навіть не зважаючи на відкриття нових для себе, чудових місць в Каратах, мені було не по собі. Бо за власним бажанням, зі мною не було моїх друзів, які за сотні кілометрів, пройдених пліч-о-пліч, стали зі мною одним цілим. Я витратив час тільки на себе, не бачив їхніх посмішок, емоцій від побачено…

Каньйон спогадів

Зображення
Нам всім потрібні спогади,  щоб знати хто ми такі Леонард, "Мементо"©
Це не сльози - це дощ. Осіннє жовтневе небо теж вміє плакати. Воно плаче тихо, спокійно, ніби вже віддавна готове розлити на землю свою тугу. Все навколо змішалося, ще непожовкле листя, великі грудки снігу,  краплі дощу, які падають на долоні, холодять, змушують міцніше затягнути шарф, сісти за кермо і поїхати на край міста. В руках нема ліхтарика, тільки термос з ройбушем, який точно зігріє в цей холодний осінній вечір. В темряві, під звуки дощу, напам'ять знаючи стежку, якою ходив тисячу раз, прямуєш до місця, де ніхто не порушить твого спокою. За хвилину очі звикають до темряви, десь внизу,  вдалині, через морок ночі, крізь дощ, пробиваються далекі вогні вечірніх міст, сіл. Це світлова ріка, в якій все мерехтить  переливається, це постійний рух, це наше яскраве життя.
Стоїш на краю каньйону ріки життя і чомусь саме в цей осінній вечір, накочуються хвилі спогадів, які на коротку мить зупиняють плин ріки…

Стайки та Микулєска. Коли мрії збуваються.

Зображення
У пошуках шедеврів Артеміди,  шукаючи де це вже неможливо,  відкриєш ти для всіх Карпатські Піраміди,  нове незвідане і неповторне диво..
Легко писати про відкриття року, навіть незважаючи, що від моменту коли закінчилась наша дивовижна мандрівка в ці чудові закутки Чорногори пройшло немало часу. Під кліпом ока перебігають в голові кадри небачених й досі місць, емоції і досі тримають, вдається пережити вкотре, складність руху по важкопрохідній місцевості, скелі, поля жерепу, форсування струмка та безліч всіляких перешкод, які приготували Стайки та Микулєска для своїх гостей. Це місця, які хочеться відвідувати не часто, щоб зберегти їхню недоторканість, хоча природа і сама дбає про це. Беззаперечно цей неприступний острів свободи - відкриття 2015 року, ейфорія від цього походу залишиться у наших серцях назавжди! 

Перший карпатський показ

Зображення
Світ відкриває двері перед тим, хто знає, куди йде... Ральф Уолдо Емерсон
Прокладаючи нову стежку в горах, ти чітко можеш сказати, що це інші відчуття, це не так, як йти Чорногорою в пік сезону. Тут ти більш уважний, стараєшся краще орієнтуватися, кожен твій крок виважений, ти готовий відкривати щось нове для себе і для тих, хто поруч. Мені знадобився досить тривалий відрізок часу, щоб зрозуміти, наскільки важливий перший показ наших гір, моїм друзям, знайомим або незнайомим людям, які йдуть в гори вперше. Підготовка до подорожі, спорядження, погода та ще купа всіляких дрібниць грають невід'ємну частину успіху для новачка, та чи не козирною картою, є вибір та подача місця, куди вперше потрапляє людина. Спостерігати за емоціями людини, яка відкриває для себе гори, дуже цікаво. Ця дивовижна енергія, захоплення від побаченого, переповнює першовідкривача. Я відчуваю, що якимось чином переймаю цю енергію. Кожного разу коли я спостерігаю це дійство, я повертаю себе у свій перший раз, згад…

Вуйко з жерепу

Зображення
 Вуйко Місьо був звичайнісіньким ведмедем, який жив недалеко від четвертого потока, межи двома груниками між пасмом Синяка та Горгана-Явірника. Доки він був малим, час проходив попри нього доволі повільно. В іграх зі своїми братами та сестрами пізнавалося багато нового, як пахне ліс, як дзюрчить в струмку вода. Здавалося, що навколишній ліс настільки великий, що в ньому запросто можна заблукати і  не віднайти дорогу  назад до своєї берлоги.  З часом Місьо почав знайомитися з лісовими мешканцями ближче, він був дуже цікавим ведмедем. В нього аж ніс свербів від нетерплячки, залізти на якусь нову гору, щоб звідти глянути, що коїться навколо. Одним із улюблених занять були пошуки чорничних та малинових полонин, де можна було цілий день ласувати ягодами, чи просто занурившись в трави, накривши голову лапами дрімати. Здавалося він знав все в своєму газдівстві, та одного разу він натрапив на новий тип лісу, ще досі неходжений ним. Стіна непролазних хащів, яка настовбурчила кігті і пазурі не …

Таємниця свидовецьких полонин

Зображення
Крізь темні хмари пробивалися промені молодого місяця, освітлювали полонинські трави. З темного моторошного лісу, який після літного дощу, дихав свіжістю, крадькома на полонину вийшла дівчина. Її волосся здавалося закриває її обличчя так, що і не вгледіти за ним її чорних як ніч очей. Босоніж ступала по росяній траві, ніби заблукала. Не зважала на холод, швидко піднялася на скелю над озером, обійняла її, ніби миленького свого і стала чекати. Довго довелося чекати, доки білосніжним сяйвом на пагорбі не засвітились на траві квіти. За хвильку на озері, з'явилися хвилі, ставало лячно. За переказами старої бабці Мокрини, ці білосніжні квіти з'являються раз на рік, вони і є та дуже давня таємниця, яка передається вже віками. За годину до купальської опівночі, карпатське зілля вбирає в себе енергію гір, містичний цвіт папороті манить сотні охочих віднайти ключ до незвіданої сили, вміння розуміти мову тварин, відкривати закляті схованки з золотом. Закрутилося небо, розійшлися хмари…

Фіолетовий знак весни

Зображення
В той час, коли урвища Чорногори, ще виблискують снігом, а південні схили її околиць поволі скидають з себе білосніжний убір, десь високо на небесах Святий Миколай, роздивляється в'язанку з різноманітними ключами. Ох і чудернацька в'язанка, тут і від небесних воріт ключ є! Виблискує променями ключ від Сонця, а ще чорний як смола ключ, який закриває ляду чорногірського водного ока, на дні якого грішники кують град. Серед таємничого дзеленькоту чітко вирізняється один голосний та дзвінкий звук. Це дзвенить ключ весни, який готується прийняти Святий Юрій та відімкнути на полонинах весну. Стрімкі потоки, які почують цей дзвін, наповнюються водами, трави готові от от зазеленіти. Десь в карпатських нетрях, звірі на весь голос відкликаються весняному передзвону. Після западної зими, приплескана снігом трава, сковує полонину стримуючи під собою життя, яке прагнучи жити та цвісти, тягнеться до сонця, пробивається фіолетовими пуп'янками навіть крізь сніг, виґаптовує полонинський ліж…

Бануш з живої ватри

Зображення
Не оден раз ходив сми в ґруні, тай напровсєке носив з собов за плечіма у бисагах кавалок солонини з цібулев, крішку хліба, мо дес йкес єблуко забутне. Тай такво з тим чіповгавси верьхами але  то завше було шош попоїсти, дес посєгав по афині ци ожині, віпив води з чуркала, а коли вже на гет си змарґав, вікрешував ватри, брав штурпак йкис, би насилити той харч на него, тай пидсмажував на вогни у грани тот хліб з салом, з цібулев так єсм ладував, єк котюга, йка рік не їла.  Но аби йкий пудний ни був, єк ни варив банушу у полонині, то мож рахувати, що ни їв нич. Нираз ми си збиралиси у грунях бис файно, зварити густий бануш, би пересипати йго брийндзев овечов і доброго шкварьчика зісмажити доброї сматани дати пару лижок і дес сидічи пид стайов, дивлічісі єк ґруні заповиваютси у хмари, полочуцци половами, бюцци шарьґами, лижка за лижков, пид файну бесіду альбо у тишині лиш пид спів вітру  полуднувати ци вичєрєти і дєкувати Богу за днинку, за здоровлє і за бануш. Спраужний, зварений у горах…

Затишшя після бурі

Зображення
 Серед океанських глибин, в хвилях солоної води, під спекотним сонцем, вдивляються в далечінь моряки, які не люблять штиль. Тиша несе в собі тривогу, якусь незвідану небезпеку, яка з'являється на горизонті у вигляді чорних хмар, а потім все гучніше і гучніше хлюпаючи в борт корабля, наростає все більше і більше. Коли корабель накриває перший гігантський вал води - народжується буря. Пережити цей виклик природи інколи не під силу навіть найдосвідченішому капітану, але коли буря стихне, вся команда вийде подивитися, на знову тиху воду, вдихнути свіжого повітря, знову ніжитися лагідним сонцем..

Звуки гірської молитви

Зображення
зітри свої сльози, тримайся, борись!
кинь виклик нестерпному болю дай руку і серце та щиро молись вогнем і мечем захисти її долю..
В одну мить на вершині гори Ґорґан, яку серед туристів називають Костел, заплющивши очі мені захотілось помолитись. Ні, це не наперед заплановане маленьке бажання, чомусь спонтанно душа вловила правильний настрій вершини, яка спонукала, на секунду замкнутись в собі, дозволяти лише вітру доносити звук смерек, та сонцю, яке не зважаючи на січень, не шкодувало свого тепла. Навіть запах мого улюбленого смерекового диму був би в той час зайвим. Всього лише коротка досконала мить, в яку було вкладено від всього серця, лише одне бажання. Серед шуму карпатського лісу, загубилась мелодія моєї гірської молитви..

Завіса

Зображення
 На цій сцені було зіграно незліченну кількість вистав. Актори цього театру, ніколи не втомлюються, щоразу викладаючись на повну, вони не грають, а просто живуть тут.  Іноді в партері немає жодного вільного місця, всі квитки вже давно розкуплені, а ще буває й таке, коли вистава подарована лише одному поціновувачу. Кожного разу, коли дійство от от розпочнеться, глядача та акторів, відділяє лише тонка межа, яка приховує в собі, несподіванку. Що ж коїться за нею - кортить довідатись кожному.  Гори деколи не відкривають таємниць. Актори, чи правильніше написати, майстри гірських шедеврів, відпочивають, вони грають один для одного, те що твориться там, по ту сторону, недоступно для найбажанішого шанувальника.  Це не зупиняє нашого глядача, він приходить і дивиться на сцену, щільно закриту від пильного ока, з надією, що хоча б на мить, через малесеньку шпаринку, йому пощастить побачити гру гір.