Закордонне мармароське тріо


Коли подорожуєш не знаючи англійської, 
починаєш розуміти, що означає народитися глухонімим і недоумкуватим 
© Philippe Pierre Louis Bouvard

 Кожного разу коли ти дивишся на Фаркеу та Міхайлек - ти в Україні. Безліч мандрівок проведені в Мармаросах, зводилися до безмежного бажання відвідати найвищу вершину цього масиву. Іноді така мізерна відстань до скелястих вершин, здавалося доступна навіть позаочі поліції де фронтера. Та згодом із майже річним досвідом прогулянок по Високих Татрах, перетин кордону, та подорож сусідньою Румунією виявилось набагато простішим  ніж дістатися до Чивчина.

Найвища вершина Мармароського масиву - гора Фаркеу 1957 метрів над рівнем моря

 А ти штіу? Нє. Не штіу. А пиво? Пиво буду штіу)  Прикордонне містечко Сигет, перша згадка в записнику про нашу подорож. Знаючи декілька мов але не знаючи румунської, в Сигеті можна купити тицяючи пальцем в прилавок і ствердно кивати головою, коли Вам показують цифри на калькуляторі. Маючи інтернет, до речі український мобільний зв'язок в Сигеті працює, легко отримати всю необхідну інформацію. 
 Але ж погодьтеся, цікаво просто поспілкуватися з місцевими, адже вони дивляться на хлопців з рюзкаками особливим поглядом. Перші спроби чомусь невдалі, ніхто англійською тут не володіє. Згодом за якимось разом потрапляю на молодика, який чудово розтовкмачив мені, де нас підбере мікроавтобус який їде до Поєнеле-де-суб-Мунте. Хоч цей населений  пункт розташований не так вже й далеко, місцеві про нього не чули) 
 Вдудливши по пляшечі прохолодного пива, ми переселились на автовокзал, де скромно пообідавши, дочекалися комфортабельного Мерседеса, який крізь дощ повертав нас назад до велетнів Мармарошу.



 Repedea або Кривий - відправний настелений пункт, оптимальний для відвідин регіону, який ми в ході маршруту лагідно назвали Міхайло-Фаркеущина. Трішки розморені дорогою(час в дорозі з Сигету 1 год 40 хв)  ми опинилися в селі. Дуже потішив надпис на будинку українською - бібліотека, шанси отримати додаткову інформацію рідною солов'їною збільшувалися на очах. 
  Вирішено бути слухняними, тому дізнавшись що найближчий відділ прикордонної служби знаходиться в сусідньому селі, чемно відмовивши фірману(це не той що був в Боснії і Югославії), який нас хотів підкинути, ми почимчикували асфальтом до Полян (Поєнеле-де-суб-Мунте) Коротка бесіда, запис наших паспортних даних, ось і все, ніяких пафосних дозволів. Військового більше цікавило скільки важить рюкзак, чи ми не боїмося замерзнути і чи вмію я читати старослов'янською. Настрій покращувався, адже небесна канцелярія сприяла нам протягом всього походу. Погода налагоджувалася, ми стартувавши, обдивлялися навколо. Вбирали все що відбувалося, в тих сусідніх Карпатах, в яких як виявилось, залишилось дуже багато українського.

Струмок з мінеральною водою.
 Хороші гірські дороги, відсутність сміття, привітні та цікаві люди - ось коротка характеристика місцевості, де ми релаксували на травневі свята. Зустрічаючи подорожніх, нам достатньо було сказати  тільки одне слово - Фаркау (ми вживаємо Фаркеу) і нас проводжали не те що б із співчуттям, а скоріше із запитанням : А навіщо туди йти хлопці? Один старенький дідусь, який в кінці розмови сказав українською "Нехай Бог помагає", запропонував нам переночувати в нього, мотивуючи заморозками. Чи може на нюх вчув що ми не впорожні йдемо) Та невелика мжичка, яка по плану мочила вовну вівцям і термо-шведир нам, давала доброго стусана в дупу, не гратися, а "тиснути д'гурі".
 


Вікно або туристичний телевізор
 Перший день був закінчений в комфортабельній "хаті пид блєхоу" з побіленими суфітами, з піччю в якій є відділ для запікання пів-пацє, полумисками і всякою всячиною, яку довершувала гасова лампа типу "літучя миш". Було там так помічно, що ми навіть не розпалили ту піч, а втомлені дорогою і першим переходом під шум дощу та шкрябання миші, заснули першим румунським сном.
О 9 годині до нас завітала ціла отара овець, собак та двох вуйчиків, які оцінивши ранковий гармидер в хаті, вшилися в "хату пид ґонтом", давши нам час оговтатись,  ми почали порушувати правило 11 години зібралися і рушили до наступної хати. 
 Вразив струмок з мінеральною водою. Дебет колосальний. Одразу не міг повірити, що мінеральною вода може текти навіть цілим струмком.
 Дійшовши до розгалуження,  на місці ночівлі лісорубів із старою будою, в якій лиш пес не валєуси, ми зрозуміли, що поневіряння річкою Репедя закінчено. Набір висоти був по мармароськи, дуже стрімко із закладанням вух. Погода мінялася дуже швидко, так як і наші сили, які за декілька кілометрів від полонини почали дуже швидко танути. Ми охляли, навіть рятівні смаколики не допомагали. Шлунок потребував шмату солонини, цібулі і помічности. 
 "Хата з генератором", ціль, яка була згодом досягнута. Чудова хатинка, з якісною форнітурою на вікнах та дверях. Каністра з пальним та генератор, ліжка..і вермішель Ролтон. Добра пічка, купа провіанту. Я навіть подрімати встиг. Доки погода не сказала, що треба йти знайомитися за Фаркеу. Хто спит, той не тільки їсти не просить)



Передвечрнє сходження на гору Фаркеу
 Навколо повно крокусів! Напевне це максимальна кількість, яку я бачив. В одній із колиб було знайдено саморобну трубу, а-ля трембіту. Після численних дмухань в яку, було досягнуто максимальної сатисфакції. Якби мої спроби почули вівці, вони б напевне аплодували у свої двійногаті ноги :) До вершини зо двісті метрів вертикального набору, який ми здолали досить швидко.

Бриндуші

Видтримбітау на вичірний удій)

 Омріяна висота

На спуску справжня нагорода - розпогодилось. Українські Мармароси приймають пінну вану із хмар, готують подарунок десяткам туристів, яких ми бачили під брамою застави в Діловому.

Петросул Бардау в променях

На краю

Ага..Затамував і я подих

Корона ПІМ, Берлибашка та Петрос Мармароський в променях засинаючого сонця

Ранок був чудовим. Хмарки ніжно перекочуються через верхи. Сонечко..Далі навіть писати нема про що..Одразу потопаєш в спогади. 

На скелі яку ми назвали Франко. Я певне уздрів щось цікаве)

 Ну не можемо ми йти далі наверх, коли в підніжжі такі гарні скали. Лінивці форева, вирішують не зраджувати принципам, а йдемо неіснуючим траверсом, залізаючи на скелі роздивляючись навколо, які красиві травневі плямисті гори.
 На переході до озера Віндерель дивуємося масштабами кулуару під горою Міхайлек.
І от представте, в середині нього, є хатка. Як і що там ми ще колись дослідимо.

Хрест на фоні гори Міхайлек
Озеро Віндерель на фоні Фаркеу
Тане румунський лід

Озеро Віндерель закуте в лід

 Мармароське тріо, завершував не менш потужний по висоті Михайлек. Його 1917 метрів давалися не надто просто, але згодом ми вже кайфували від нового незвичного ракурсу. 

На вершині гори Михайлек
Безіменне озеро

 А далі був марш-кидок тривалістю нецілих три години до Репеді, в якому ми знову поверталися від снігу до зелені. Від різкого перепаду закладало у вухах. "Що ти казав?" було стандартним початком бесіди. 

До наступних зустрічей!

Наш швидкісний спуск був перерваний несподіваною галявиною з досить чисельною популяцією Еритронію Собачого Зуба. Зробивши там декілька знимок, ми й далі тиснули на капець, чи то капці тиснули на нас)

Квіточки на фоні "скали з кріслами"
 Подорож закінчувалася. В Репеді ми пожаліли переповнений автобус і вирішили спробувати свого щастя в добиранні автостопом. Перша спроба вдала! Нам зупинився ,увага, єдиний професор,який викладає українську мову в Кривому. Бінго!  За теплу розмову він привіз нас на вокзал до Леордіни, де ми розклавши свої клунки біля колії, почали наминати так, що аж за вухами лящало. Одним оком поглядаючи на засніжений Міхайлек, на котрому не так давно ми були, а другим на сімейку, яка садила картоплю, ми занурювали свої потомлені ноги в траву і чекали потяга.
 Дрімаючи в дуже зручному сігетовозі, ми їхали додому. Перебігали кадри в голові, як все швидко відбулося. Насичено, яскраво, смачно, потужно! Неодмінно закрадалася думка, що хоч ми і не кидали монету, щоб повернутись - ми повернемось. 
Бо Румунія - чудова країна для подорожей! До зустрічі!

Як і обіцяв, хочу висловити подяку моєму приятелю Лецину Василю, який посприяв у підготовці до походу. Гадаю, що у нас є шанс наступну поїздку в Румунію здійснити разом. Тисну руку і бажаю нових цікавих мандрівок!

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Ромку,то пирвалоси..

Туристичні витребеньки сучасності