All inclusive - Carpathian Mountains Backpacking

 Познайомилися з Даніелем на туристичному шляху. Я ще тоді не знав хто він, чим займається, разом почали свій шлях на одну цікаву європейську гору. Я йому розповідав про наші дикі Карпати, яка у нас вседозволеність, що у нас можна ходити де завгодно, палити ватру, розкладати намети, збирати гриби. Все це можна робити і не боятися, що тебе покарають штрафом. Вже тоді в Даніеля виникла ідея організувати поїздку до мене, щоб я йому влаштував екскурсійну прогулянку Карпатами. Я погодився, хоча не знав яка історія мене чекає..

 Ми почали дистанційно домовлятися про все. Даніель виявив бажання приїхати швидше, щоб на місці все обговорити та підготуватися до поїздки вже в Україні. Після зустрічі ми почали мега збори. Я помалу почав довідуватися, що мій товариш, досить не бідний, а я б сказав дуже заможній чоловік. І на моє запрошення, він вирішив оплатити всі витрати, які стосувалися нашої поїздки. Оскільки на меті у нас був відпочинок, однозначно було вирішено оплатити роботу карпатських шерпів, з більш менш адекватної туристичної фірми, які б допомагали нам відчути карпатський ол-інклюзів. 

 Місце дислокації я обрав моментально. Йдем на Кукул! Легко, доступно, гарний вид на Чорногірський хребет. Мучило одне. Чи заїде туди зіл чи якась шішіга з нашим мотлохом, який Даніель вирішив взяти на відпочинок? Водій пообіцяв до Григорівки завезти все що треба, значить все окей,  їдем! Шерпи їдуть власним ходом, домовились зустрітися на полонині,  потім маємо прибути ми з потяга, а потім доїде машина з речами. 

 Щоб відчути весь кайф подорожі, я вирішив показати Даніелю, потяг Коломия-Рахів. Ковбойський потяг зі своїм колоритом, дуже сподобався йому. Він познайомився з сусідами, які розчериживши помідорчика, огірочка, під чорний хлібчик та солонинку, пили цуйку. Машиніст Василь, давнишній знайомий, повів нас у кабіну машиніста, де Даніель зміг побачити "нутрощі" дизеля, та "подудіти" в тунелі. В бабці за моєю рекомендацією він купив маленьку терочку, щоб натирати пармезан до вечері.

 Далі у Воронєнці ми стартували звичним маршрутом. Йдучи на релаксі, я неспішно показував йому сусідні хребти та вершини, розказував про пастухів, на Буковинці, ми зайшли в стаю, привіталися з пастухами, попили молока. Погода була дуже хороша, гріло сонце, ми швидко дійшли до полонини, де зустрілися з хлопцями-шерпами. Познайомившись, ми вешталися по полонині,  очікуючи на машину. За якусь годину приїхав 66-ий і шерпи почали носити наші речі в "кабінет". Хто не знає, кабінет - то затишна полянка на вершині гори Під-Берда, де ми вирішили "відтягуватись" по повній. Хлопці розкладали величезного намету, в якому були цілі кімнати і можна було переміщатися по них стоячи. Дуже довго тривало винесення на плечах хлопців, ліжок з червоного дерева, з точеними венеціанськими ніжками, та ортопедичних матраців, на яких мали ми спати. Застеливши скатертиною дубового стола, ми вирішили щось перекусити. Даніель виявився делікатесним гуру, пригощав на перекус кавалками якогось мнясива під чарку прохолодного полинового напитку. Треба було бачити лиця хлопців, яких Даніель за моєю допомогою найняв, вони виконували свою роботу добре, та ніяк не могли прийти до тями, що ж це робиться.  Коли ліжка були застелені та на стінах намету був вивішений гобелен епохи рококо, хлопців ми попросили назбирати трохи дров для вечірніх посиденьок. 

Даніель, щось довго не міг витягнути з якогось чохла. Вдвох ми все ж дістали з нього надувний басейн, в якому вирішено було поніжитися під карпатським сонечком. Далі в екстренному порядку хлопці перестали носити дрова, а носили воду. Вода вгрівалася на сонці. Ми дістали кавуна і запиваючи його маргаритою, дивилися яку смереку використати замість вишки для стрибків у воду. Потім Даніель довго дерся по ялиці і не втримавши рівновагу пузом талапнувся у басейн. Далі я штрик, беркутом сизокрилим та змиливши сантиметрів 70 гримнувся в траву. Заліковувати рани вирішили теплою водою. Картина маслом - два пришелепкуватих сидять у холодній воді, а ще двоє кип'ятять у джетбойлах воду і підливають у басейн. Був би кип'ятильник ми б загріли бігом воду, генератор ж був. Та, за генератор забув сказати. Щось ми не подумали, що він буде моцно шуміти. Ми мали переноску метрів десь на 30 метрів, вирішили щоб він не шумів, йому викопати яму, і там нехай він гуркоче. Хлопці копають яму підручними засобами. Через півгодини викопали артилерійський снаряд часів першої світової. Даніель казав його кинути у вогонь, щоб бахнуло, та я вмовив його зайнятися підготовкою до вечері.

 Я звісно не міг потягатися з його набором смаколиків, та я мав йому показати прості страви з  полонинської кухні. Незважаючи на повноцінну кухню-студію в наметі,   готували ми на вогні на вулиці. 

Треба було піти по сметану, то ми не гаявши час пішли до стаї, купити трохи всього що нам бракувало (мізків не купиш, хаха). Приятель не україномовний одразу викликав цікавість у місцевих, нас одразу пригостили всім чим могли, за хрусткі купюри. 

 Розкладаючи телескопа, щоб спостерігати за зірками, я помітив як портативна метеостанція передала на ноутбук актуальну інформацію, про те що завтра погода зміниться і скоріше за все нам треба буде вшиватися додому. Тож щоб не гаяти часу треба було сьогодні встигнути все. 

 В хорошій кумпанії Ремі Мартіна не плутати з Рікі Мартіном)), ми пакували гарячу кулешку з шкварками, запивали то все гуслєнкою, Даніель вмудрився бануш посипати горгонзолою та натертим на терочці пармезанчиком. Ми кликали наших гідів поїсти з нами, та вони вже повечеряли куди скромнішим їдлом. 

 Ми стрибали через ватру, співали одночасно пісень на різних мовах, веселилися як могли. Момент, який часто траплявся в горах приходив швидко. У нас закінчилось пальне. У генераторі теж.  Шерпи за додаткову плату погодилися бігти в село по пальне. Ну не дарма гонять вони по всіляких там марафонах. Одна нога там, а друга тут. Ми за то час вирішили навідатися ще раз до пастухів. Що за фестиваль без бійки) Ніби все починалося добре, а потім за хорошим звичаєм,  непроханих гостей проводжали газди копняком під дупу, і кулаком під око теж.

 Коли прийшли до нашого полонинського шелтеру,  шерпи вже прибігли з вечірнього трейлу. Вони якось недовірливо дивилися на нас, з запитанням коли ця маячня закінчиться.  Та раптом  пропало світло. Хоч і гуркотів генератор, гірлянди на смереках не світилися. Виявилося, що хтось пошкодив кабель. Ну і добре, будем роздивлятися Чумацький шлях.. 

 Гітара, знову пісні до глибокої ночі. Потім пішов прийняв душ, побривсі, посидів за ноутом, погортав фейсбук..Я ще так в горах ніколи не спав. Зранку за проханням гіди нам співали гімни  наших держав. Це було дуже патріотично. На наступний раз можна прапор ще піднімати.

Ми звалили смереку і Даніель показав як випилювати бензопилою шведську свічку, до речі вона так класно горит! Можна сміло ставити сковорідку і смажити яйла.

 Голова тріщала від емоцій вчорашнього дня, гіди знову бігали в село. Трохи полежавши в басейні, ми побачили що починає заходити хмара з за Свидовця. Вирішено сидіти в наметі, перечекати негоду, а вже завтра їхати додому. Лижники ходять з наметами в яких є пічка, та розробники цього намету пішли далі. Вони укомплектували його лакшері каміном для сумних дощових вечорів, от сидиш собі п'єш пуер  і з мирним поглядом дивишся,як горить вогонь в наметі,в каміні..

 Зіграли в у карти, шахмати, нарди, снукер, трохи розважились.  День минав спокійно, ми покопирсавшись в мобільні бібліотечці взяли собі по книжечці, пішли до каміну читати про високі матерії. 

Ранок другого дня, це були збори нашого мега табору. Даінель вирішив подарувати генератора пастухам, за що його перепросили, дуже дякували і на дорогу дали кільо вурди. Плюс його вкусив пес. Просто так, як у нас кажуть на щєскьє. На полонині Буковинка ми гойдалисі на гойдалці. Але там хтось поломив дошку. Сідати на голий трос було не файно. Оскільки всі наші речі поїхали в село 66-им, ми взяли у гіда надувного коврика і обмотавши ним трос, каталися. 

Коли прийшли у Воронєнку пішли до зеленого магазину. Ми купили оселедця, вафлів, Джека, сіли у тіньку і чекали потяга..  

Ось так закінчився файвстарз-олінклюзів-лакшері тріп з моїм цімбором. Він полюбив наші Карпати. 100%.