Чорний Діл

   Чорний Діл - перлина Українських Карпат, добре захована в надійній мушлі білих скель..

 

Вапнякові скелі на хребті Чорний Діл

     Подорож у медвежий закуток під відомою назвою Перкалаб, була запланована більше п'яти років тому. Через низку обставин мандрівка бажаними місцями щоразу відкладалася то через погану логістику то через брак часу. 

  Безліч разів я переглядав мапу, вивчав купу постів на форумі та соцмережах. Багато хто розповідав про ті місця, тим самим, готуючи мене та мотивуючи мене їхати саме сюди і йти саме туди куди мені треба.          

    Зустріч в автобусі з Ігорем Магновським, відомим мандрівником, переросла у тривалу розмову про цікавинки Карпат і аж ніяк не минула Молочнобратський карстовий масив, який Ігор досліджував разом зі своїми друзями спелеологами. Це було відправною точкою, для захоплюючої подорожі. 

 Хочу одразу висловити подяку інспекторам Перкалабського природоохоронного науково-дослідного відділення Національного парку Верховинський п. Михайлу та п. Василю. Окрема подяка керівнику п. Ярославу Івановичу Зеленчуку, Ігорю Магновському та моєму товаришу Руслану Гродюку за допомогу та цікаву інформацію про місця, які ще донедавна залишалися для мене таємницею. 

З татом біля витоків Білого Черемоша

 Побувати в цих місцях, була не лише моя давня мрія, а ще й мрія мого батька. Це стовідсотково найкращі відчуття мандрувати з ним, адже саме з ним я почав свою першу подорож. Тепер як і тоді ми подорожуємо, вчимося, пізнаємо рідний край разом, а саме головне зафарбовуємо білі плями на мапі Карпат. 

 Якби не ти, тату, я б не писав зараз цей текст і не мав тих неймовірних спогадів, не стверджував би, що то дійсно був похід року. Знаю, ти маєш ті самі емоції. Нехай вони дають наснаги й далі подорожувати, бо у нас ще точно є місця, де обов'язково хотілось би побувати. 

Перевал Джоґоль

 Чорний Діл - то Вам не фонтан в Яремчі, то не Осмолода ні не Бистриця, для початку сюди треба доїхати.  Приготуйтеся їхати довго, бо дороги змінюються кардинально, від хороших, до напрямків з форсуванням в брід гірських річок. Чого лише вартує перевал Джоґоль, маловідвідуване місце, з дуже гострим спуском. Далі минаючи села Верхній та Нижній Яловець, поворот ліворуч веде Вас в дорогу з майже з одним кінцем. Наш пункт призначення - Перкалаб. 

 Не гурт Олега Гнатіва, а справжній Перекалаб, цятка на мапі, зі своїм життям, спокоєм, затишком і нескінченним переліком того, чого немає, в мурашниках містах. Варто сказати, що дорога до Перкалабу в кепському стані, тому раджу їхати позашляховиком. 

Там внизу - Перкалаб

  Вам обов'язково треба більше часу на дослідження цих місць, ніж Ви думаєте. Читаючи звіти про пробіжку цими місцями, розумієш, що люди просто робили check-in не вникаючи у історичне минуле, не цікавилися спелеооб'єктами, не шукали штольні, не милувалися рідкісними рослинами, не вдихали на повні груди мега повітряність цих місць. 

  Тут немає куди поспішати, насолоджуйтесь тим, що це не Чорногора, де Вам будуть щосекунди казати привіт. 

Кляуза Рудольфа Кронпринца 

  Першим, що Ви побачите, це залишки кляузи Рудольфа, яка за словами знавців, простоїть ще до десяти років, а потім зникне разом з якимось із паводків. Оточена з однієї сторони Прилучним, а з іншої хребтом Чорний діл, кляуза, нагадує чорно білі кадри, з старовинних фільмів, де бокораші, сплавляють ліс. 

 Пару років тому, точилися перемовини, чи можна йти на Чорний діл, одразу з Перкалабу. Хтось писав, що це мазохізм, що там завали і повний треш. 

Вверх, то туди куди нам треба)

  Насправді, можна пройти. Більше того, саме так там треба ходити. Бо саме на відрогах хребта, знаходяться його схованки. Самим хребтом веде впевнена стежка, яка не відрізняється нічим від будь якого райтштоку.

Біля печери Едельвейс

Вид на РЛС Памір з скелі над печерою Едельвейс

На вершині скелі, а я в розломі

  На вершині цієї скелі зроблено геокешингову схованку, дуже цікаво чи хтось її колись знайде. Далі Чорний діл, це стежка яка пронизує його аж до Калиничів або Сарати, є на хребті будиночок з джерелом, гриби, афини і полонини. 

  Є і звірі там. Кожного разу так і здається, що хтось вигулькне з нетрів. Перед заходом сонця, ми потрапили на полонину, з якої починається спуск з хребта. Пахощі сіна, солонці для оленів, в повітрі так і бриніла нота тиші і безтуристності. Сюди ходять рідко і добре, що так!

Полонина Атмосферна

   Знаєте, коли сюди я приїду знову? Правильно, коли тут цвістиме все те, про що написано в книгах, навіть в Червоних. Я щиро надіюся, що моя мрія побачити ніґрітелу, скоро здійсниться. Саме тут, ростуть ті квіти, які суворо охороняються законом, настільки рідкісні, що облік рослин ведеться науковцями парку. 

  Вапняки зробили ґрунти тут цікавими, для різних рослин. Окрім рослин та вапняків, з під землі б'є мінеральне джерело, сірководневе, але досить непогане на смак. 

Порода з штольні

   А вже по іншу сторону Чорного Долу не вапняки, а поклади марганцю. Степан - ґазда, який вже віддавна живе на полонині Прелучний, розповідав багато цікавого, а на додаток після обстеження місця, де був колись вхід в штольню, ми знайшли бурову коронку. 

Геологорозвідувальний артефакт

 На полонинах тут є життя, більше того, є повноцінний притулок, де можна переночувати. З полонини Прелучний відкривається масштабна панорама, на ближні гори, на корону потоку Прелучний,  а також на сусідню полонину Веснарка, де літує ще один Степан, який разом зі своєю сім'єю планує займатися улюбленою справою тих, чия душа живе в полонині біля тварин.  

Газдівство Степана на пол. Прелучний

Погляд назад. Памір, газдівство Степана на пол.Прелучний та Чорний Діл

  Ви здогадуєтеся куди я йшов далі, стежка вела нас до давнезного місця must see. Так, ми рухалися в напрямку Гнітеси. Гньєтьєса, саме так кажуть на неї місцеві, українська вершина, яка знаходиться на кордоні з Румунією.

 Шлях до неї пролягає через велетенські плантації жерепу, які насичують повітря пахощами так, що почуваєш себе ніби на сеансі аромотерапії.

 

На маршруті

  Цікаво те, що тут жереп не дозволяє рости траві, виглядає зовсім по іншому, ніж в Горганах чи десь інде. 

 На підходах до вершини найбільшого плоскогір'я України, вершини гори Палениця, відкриваються все нові і нові небокраї. 

Полонина Балтагул, а за нею Румунія

 

ПІЧ, Смотрич, Микулєска, Стайки, якщо придивитись то видно Говерлу..

Чивчин

 Ну і нарешті, ми побачили перед собою, кордон, який як виявилося ..на замку. Облаштований намет прикордонників, які заборонили нам рухатися в сторону Гнітеси, трохи зіпсували нам настрій. Але то не дивно - перед Днем незалежності України, всі напоготові..

Кордон

 

 Спитаєте, чому на неї не можна, бо де юро вона знаходиться на українській території, а де факто знаходиться за лінією інженерних споруд. Ей, альо, а як же ПІМ, де там прикордонні споруди ))) Тому, спостерігали ми за нею здалека. Поки що :)

Скелі на горі Гнітеса

Стежка до скель і синьо-жовтий прикордонний стовп

 А от від Гнітеси відкривається дещо інший вид на інші гори, в яких нам теж треба ще побувати. Румунська Родна була дуже близько.

Інеу та його роднянські друзі

 Вже на спуску з інтервалом у пару годин на цьому ж місці буде теж хотіти потрапити на Гнітесу, відомий косівський мандрівник Олександр Бондаренко, який напише приблизно аналогічні слова у своєму блозі. Ми вже з ним домовилися наступного року побувати тут разом і облазити наступну порцію місцин, де навіть без прикордонників, прохід захований природою.

  Минуло вже трохи часу від подорожі - а емоції ще далі тримають. Вам може здатися по фото, що там немає нічого особливого. Такі самі Карпати, як і скрізь. Це не так. Там є свій особливий шарм, який обов'язково треба побачити і спробувати відчути.

 

  Це не місця для підкорювання, штурму вершин, чи нічних перегонів. Тут картопля росте на полонині і не бачить колорадського жука, тут вночі родичі їдуть на ЗілУ в полонину, щоб побачитися, тут у лісі килими з лисичок, тут раді добрим людям, які люблять і бережуть природу рідного краю.

Перкалаб 

До наступних зустрічей!

В подорожі були ще Тарас та Андрій, за що їм велике спасибі, було файно.

Фото Тарас Михайлович