Горган-Явірник. П'ята спроба.

  Як правило ми не вживаємо слів "підкорити вершину", бо знаємо, що ми лише гості, в цьому мереживі з вершин лісів та полонин. Гори завжди вирішують собі самі, чи вперіщити нас дощем, чи попестити легеньким вітерцем, полоскотати промінчиками сонця наші обличчя. Зухвалості, геройству не місце, коли двері перед непроханими гостями зачинені. Безкінечна колотнеча хмар, приховує ящик Пандори, яка зухвальцям дасть перцю. Відступити, зламати свою самовпевненість - це те, що я вже довший час виховую в собі. Хтось назве це боягузством, хтось навпаки підтримає. Пам'ятні таблички, хрести в горах тільки підсилюють розуміння того, що гори не зважаючи на будь-який рівень підготовки все ж беруть жахливу плату. Піcля четвертої спроби побувати на Явірнку, я взагалі відмовився ходити туди. Та друзі домовившись з небесною канцелярією, вмовили мене, з п'ятої спроби піднятись на вершину.

На Явірнику

Ну і де ж би то попоїсти файного банушику? А шкварчика файного де упілітати, так що б аж за вухами лящало? Коли проїхали водоспад Пробій в Яремчі, наближались до Ямни, я одним оком позирав на Явірник, невеличкий, невисокий хребтик, де ще не ступала моя нога. Хлопці явно хотіли саме там смакувати гуцульські смаколики, підсмішкувались і чогось дуже сильно схотіли на той каменистий грунь. Я пробував впиратись, пропонував безліч інших цікавих маршрутів, бо не хотілось знову відступати . Але вперті друзяки тягнули мене саме туди, щоб я вкотре спробував. А може якраз цього разу я смакуватиму разом за банушем, свою маленьку перемогу?

Вмовили!

Але ж і вмовили таки! Минувши крайню хату вуйка Штефана, п'ята спроба почала виглядати реальною. Погоду випросили правильну. Попри сліди косуль, які так полюбляють північні схили Явірника, швидко рухались до роздоріжжя на полонину Явір. Весна брала своє, навколо нас залишки снігу, перші квіти.

Так цвітуть вовчі ягоди.

Так як прогулянка наша була в кінці березня, північний схил приготував нам невеличке випробування. Залишки снігу, розтопившись вдень, на рано після нічного морозу, закували  і до того стрімкий підйом в лід. Порослі мохом, вкриті льодом цекоти, для наших юних мандрівників, були льодовою ареною де вони гепались на дупу, але вилаявшись, продовжували, рух вверх. Попереду чекали залишки зими, проорюючи спресований сніг, врешті дістаємося вершини! 

Перед вершиною.

Ех, не передаються ті відчуття, коли ти врешті здійснюєш, те що так давно хотів. Бриластий панцир Явірника - розкішний. Стрімко, дико, кольорово - повний набір саме тих відчуттів, які потрібні після туристичного затишшя. Вмощуєшся між каміннями, дістаєш дримбу і дрррримабєш перед красою гір!

Довбушанка

Дримба!

  Здавалось ніщо вже не зможе зіпсувати відпочинок, адже погода чудова, настрій супер, попереду некваплива хода до полонини Явірник, де в розваленій колибі планувалось обідати. Але Явірник вирішив по по-іншому і своєму стилі вирішив..травмувати мене. Невдало зісковзнувши з однієї брили, сильним ударом в гомілку, я вмудрився заробити собі неприємність.  Доки дочалапали до полонини, утворилась  добряча гематома. Яка не на жарт боліла, а до машини ще було пару кілометрів. Скориставшись мазями з аптечки зменшив біль, з голови абсолютно вилетіли знання, що ж робити в таких випадках . Це була моя перша травма в горах..

  Згодом ставало трохи легше, а коли зашварчала зажарка до банушу і перша ложка банушику з бриндзою посмакувалался, я повеселішав..

 Після того пройде десь три тижні коли зійде гематома, я перестану шкульгати і нога перестане німіти. А зараз я сиджу згадую файні гори і момволі потираю місце удару і згадую, Явірник який не любить мене..

За фото вдячний Тарасу Кремезному