Трафунок з бартков

  Файно грає фуярка.. Видтрембітав ватаг на удій. Бахурі потомилисі  на полонині, айно досвіта будут товар гнати горі. Горит ватра, поволи, без спіху, пастухи посідали коло вогню тай зачєли уповідати шо з ким прилучилоси сигонни. Темно-синий кєптарь з звіздами  накинувси на ґруні і верьшєки, під кумбуками тихонько тулютси вівці, форкає маржина за ворінєм, легонько подув вітер, айно славний Олекса проснувси і заграв в свою першу трембіту на Чорнгорі єк колис..Були чіси..
 Посєгали лижков по теплу кулешку з шкварьчиком тай повістували, за людске щєскьє, за овець таркатих, єк позавтрі мают беребниці, бовти межи домарєтами ділити, за молодиц горєчих і файних, за любасок ще горічіщих, єк кров з молоком, умпет імив би  і проснувси з нев би межи жерепом і думкував шо то наймнєкший ліжник!
 Шош спузиреві не ймеси, адіть вошкаєсі коло ватри, ниєк не годен, укластиси сарака. Дес лазив корчєми тай дістав по бебихах смереков, лижит тай стогне сигонни. Той не ме, відей ниньки кундувіти уповідати.
Але хлопи фист моцні на уповіданки. З кожним трафлєлоси таке, шо Світку мій Небесний..


Сигонни Штефанова черга уповідати єк на полонині пропала бартка..



 Чімунь ні траба Штефанови бартки? Тадже вин сокотит горі дроб'єта, літавицем скачє межи трави, вівкає єк телє займлене..Таж сему бахурови патика не вольно давати, на біду розчіхнеси, скалічіси, най би йго смерека вкьєла. Начувси про тих опришків, тай вже йму та бартка сниласі, дес тєжко робив, тай в суботу, пігнав до Косова, до Міська Мотрюка, куп'єти барточку.
 Файна така, легонька, і спертиси мож і по головици увалити. Носивсі Штефан з тов бартков, єк з дитинов. Аж передучера ватаг післав цего варята дес у страшні мочєрі, бо не дорахувауси таркатої вивци одної.. Відей блудила сарака попри ґауру , тай вуйко покьеґ її, ци лая вовків дес узєла.
Ну гай, Штефан бавур моцний, бартку на плече, тай поштрикав грунем. А то там перед тим мочіром така сигла, шьо туда котюга си боїт лізти..Аж вчерашна кулеша в калюхові скрутиласі від страху.. Нипав, нипав по закамаркам і під сев смереков і під тов..
Але під однов ґаджугов шош біліє. Пек сему лиху! Так і є, на курву маму забрела суда єдна вивца, але ни блеє нич.. Він до неї май ближче, а то ґуля складена..Ей..шош тут нечисто, мольфами пересипано..
Аж нараз шош шкіритиси в корчєх. Ци побережник, ци мара..шо є? Йой та єк з цего страху, зачев Штефан дертисі гет відтю, так моцно пер єк олень, аж гачі на гузиці роздер, капчурі віґльопав по тих мочерях. Віліз на сухе..А то якас така слабість бере, очі ломит, дивиси Штефан, а то йго блуд ймив. Упав бахур на траву, а перед очима у білій ґулі молодиця..Файна така, не якас баба зашмарькана з файков під носом, а чілєдина штивна з синими очима, нич  їй не бракує, в руках тримає..бартку і смієси..
- Ой Штефанку, приходь завтра на берду забереш свою барточку.. Сказала і щезла..


Заледве найшли Штефана, то вже темінь страшна, взєли пі друки тай поволочили в літничівку.
Ватаг уздрів шо з хлопом трафилоси не добре і би йго франца не забрала, вігнав спузиря, накрив ліжником Штефана, тай зачєв примовлєти, хлопи принесли  робленої води, штринайдціт жмутів з чорної вивці, а ще оден погнав до старого бука моху брати. Ватага лишили самого, той зачев крутити два патики підсипати моху і ветак дістав живу ватру, сколотив єкогос пійла, шош примовєв до Штефана спалив ту шерсть, посипав хлопа порохом, припік гранев Штефана, аж той скричєв, і ожив..Кєжко йму було, але уповів ватагови єк тарфив на мару в мочєрєх, єк та украла в него бартку.
Нарано на полонині тай ґваут, фист! Таж купа людий, прийшло забирати товар, бриндзєнки, бербениці складають, овец рахуют, рух такий, шо памороки забиває..
Лиш Штефанови не до того. Ті очі, чисті, єк водиця в Ґєрєшасці, йой так йму банно за тов бартков..Але дес по обіді, відтрембітау ватаг на розулчінє, тай підходит до Штефана. Тай дає йму раду, би єк сигонни полонина спорожніє, най Штефан си лишєє. Абис сховавси в кумбуці і чекав заки мара, прийде в літничівку. Ветак тре узєти підкову йка ціле літо в грани горіла і шарґу відвертала, кавалок будзу, і погарь горівки і єк прийде мара, то мати з нев ґешефт, умбінєти бартку на то всьо. Но лиш не вольно марі в очі дивитисі, погибнеш навік, а за тобов, браччіку, нема кому банувати.
Гай лишивсі Штефан, сидит в кумбуці, аж раз через кошару, через ворніє, перелета, мара тихо суне, рихтик мара! Заскочила в літницу, а Штефан за нев, затулив катраном очі, би не дивитисі..

- На тобі маро цесу підкову, маєш чвертку і сиру кавалок! Віддай бартку!
- Штефанку, а шо ти катраном укривси, тадже шьо я така страшна? Подивисі на мене, тогди віддам..
- Таж передвчера я вже дививсі в них, то ади болє мене очі фист, не годен на біле дивтисі.. Я тобі хіба віддарую свою фоярку..То остатне шо в мене є..
- Не тре Штефане, ліпше заграй тогди получиш свою братку..

Штефан дмухнув у фоярку різко, нагадавси круглєк з бахурами, плєс, аркан, а ветак закєгнув тужливо, тьєгнув мелодію, довго, аж поки не стало йму в легенях чим дихати, так єк би диму від сирої смереки потєгнув. Кинуло йго то в жар, то його студенов водов облило. Аж раз, бевхнуло шош в груди, запекло і упав вин знов прибитий мольфами..

Проснувси Штефан від холодного цілунку мари, яка щезаючи залишила в його руках бартку..


Коментарі

Популярні публікації