Фентезі Чо-Че

 Петті стояла біля ілюмінатора і вдивлялась у безмежну чорноту. Рукою торкалася холодного скла, залишаючи теплий слід. Ось так непорушно, вона шукала в Молочному шляху, те що вже так багато часу не давало спокою. Те притаманне кожному з нас бажання повернутись, ніколи не покидало її, безмежні простори Всесвіту ніколи не замінять їй рідного дому. Здавалося в одну мить, серед тисяч мерехтливих вогників, вона побачила рідну Землю, з її голубими водами, з пасмами хмар, з посмішками рідних, які назавжди залишились лише в її пам'яті. По білосніжних  щоках  ковзнула перша сльоза, її сильний, вольовий характер - здався. Вона плакала.

 Коли  Рей зайшов, вона поспіхом почала витирати сльози. Не хотіла, щоб він бачив її слабкою і зламаною. Оте прокляте вічне поневіряння чорною рікою, яка оповите чорною порожнечею відірване від дому, замкнуте в корпус корабля, запаковане в скафандр осточортіло їй. Відвідини клайс-паті на далекому Арктурі, джесті тури по Оріону, або полювання на спайдексів в туманності Кобилячої голови, набридли. Залишалось мандрувати рікою всесвіту, плисти в своєму човні, в пошуках нового дому, в якому буде так, як було в старому.

Повільними відточеними кроками, він підійшов до неї, тим самим порушив її сумний стан. Жодним жестом чи рухом не показував своєї присутності. Хоч температура в кораблі була в нормі, Петті тремтіла. Той, хто стояв поряд не хотів її зігріти, чи може просто не міг? Не порушуючи тиші, він разом з нею вдивлявся в безкінечне зіркове мереживо, в якому гіперстрибки здавалися одним кроком немовляти. Випити б чогось гарячого? Навіщо..Руки можна зігріти філіжанкою гарячого флексу, а от серце ніяк не навчиться сприймати штучне за справжнє та чуже за рідне..

 Вже пройшло немало часу від коли вони блукають космічними нетрями. Здається їх скитання  чорною рікою ніколи не закінчиться..

 Після чергового стрибка у вісімсот парсеків, Лекс досяг бажаного для Петті закутку всесвіту. За астероїдним поясом  Цефея, була захована невеличка планета Таллес, на яку рідко хто потрапляв через труднощі проходу поясу з астероїдів. Це було улюблене місце Петті, може через те, що воно так нагадувало рідну старушенцію Землю. Найбільше що приваблювало тут - це блакитні води єдиної, на цьому клаптику Всесвіту, річки Селесті. Велетенське провалля, прогризене здоровенним метеоритом, який гепнувся об Таллес мільярди років тому назад, пробив отвір в корі, з якого брала початок ця річка. Єдине, що замість води в ній тік рідкий гелій, місцями утворюючи чудернацькі водоспади. Лезоподібні тріани, звисали над прірвою, утворюючи майже земні віадуки, виблискуючи алмазним сяйвом, доповнювали цю мертву картину. Незважаючи на тотальну порожнечу на Таллесі - тут було по-своєму  затишно. Можна було взяти кусник алмазної брили і як в дитинстві кинути його в бурхливі потоки гелію. Якесь невловиме бажання побути на березі ріки, вже роками приманювало, прилітати сюди знову і знову..

Петті сиділа звісивши ноги над прірвою, як дівча, вдивлялася, як внизу виривається, наче з пащеки дракона, голубий гелій. У блакитних випарах з'являлися чудернацькі форми, а іноді обличчя. Рей не заважав їй. Він літав на шеллері по Талесу, в пошуках нових місць, але Таллес, був мертвонародженим. Він народився холодним алмазним шматком  і тільки Селесті, була єдиним живим творінням, яка рухалась, жила своїм життям. Після невдалих пошуків, Рей повернувся до прірви, де Петті сиділа, мовчки вдивляючись у гелієві потоки..

- Що трапилось? З тобою все гаразд? 

- Дякую, зі мною все добре. Хоча почуваю себе якось дивно. Напевне ходімо в Лекс, я втомилась, хочу зняти з себе ці дурнуваті обладунки. 

- Ходімо. Шеллер я залишив під рожевим  тріаном, ми туди дійдемо за пару хвилин. Чи може ти ще хочеш хвильку подивитись як тече Селесті?

Петті в знак згоди лише кивнула головою. В думках, промайнула кумедна думка: шкода, що скафандр заважає цілуватись, ці шибайголови задурно тейст їдять на Беллатріксі  і не можуть придумати, якесь ноу-хау, щоб ми не носили ці штукенції на голові. Але цілувати Рея вона б не наважилась.

На обличчі Петті з'явилась майже непомітна посмішка, її шолом торкнувся Реєвого плеча і вони мовчки продовжували дивитися в далечінь.

Увімкнувши двигуни, через кілька хвилин Лекс був над Таллесом. Бездоганно гострий, блискучий та водночас холодний та чужий, планета яка сьогодні дала затишок душі Петті

- Лекс, спробуй підлетіти до Селесті ближче, я хочу подивитися на неї ще раз..Не знаю коли ми прилетимо сюди наступного разу.

Коли Лекс завис над метеоритним кратером. Петті пішла зробити собі кружку флексу.

Вмостившись в крісло Петті зробила перший ковток гарячого напою і дивилася вниз. Під ногами була та сама Селесті - ріка життя на Таллесі. 

- Рей, я бачила обличчя діда сьогодні у випарах гелію там внизу..

- Якого ще діда..? Може ти марила? З тобою все гаразд? Ти пройшла перевірку після прогулянки Таллесом?

- Не хвилюйся, все гаразд. Це було не марево. Той обрис з бородою нагадав мені про мого діда з Землі..Я хочу тобі розповісти те, що вже дуже давно чула від нього.

Мій дід був, як і ми Рей, мандрівником, ба лише подорожував він по своїй планеті переважно власними ногами. От уяви собі у них не було ні лексів-шмексів, ні шеллерів, ні нейтронних дивгунів..Дідо брав все у клунок на плечі і ось так ходив,  милувався природою, як ото ми дивимось на перегони паластеків з планети Шарадена. Мені дуже подобалось як дід розказував за одну річку. Певне від тієї розповіді в мене досі залишилось бажання отак мовчки сидіти на березі Селесті. Дід не раз блукав лісами, долав вершини, але води річки Чо-Че його манили найбільше.

 Рей уяви собі, дід казав що з тої річки можна було пити воду! Отак зачерпнувши долонею кришталево чистої води просто пити..Які ж вони були щасливі і багаті..Не те що ми, ловимо бескетом хвіст комети, щоб потім заварити собі цей гидотний флекс..

 Чо-Че була насичена своїм неповторним життям, а ще вона давала життя всім, хто був поряд. Без неї все навколо помирало. Її води були швидкі, пінилися, збивали з ніг, запаморочували таким вихором, який ти собі навіть уявити не можеш. 

Дід любив навіть купатись у водах Чо-Че. Так так, не дивуйся Рей. Це не кислотні ріки Венери, де б після першого купелю настав би гаплик. Вода там була не тільки чистою, вона була чистою енергією, яку можна було всотати через доторк. Вона збагачувала духовно, ти ніби очищував себе і набирався чогось нового, що підносило тебе, тобі було весело і хотілося жити.

Дід любив розпалювати вогонь. Рей, скажи мені ти, бачив як горить вогонь? Колись дід пив схожий на флекс напиток - чай, і щоб заварити кружку чаю, він розпалював вогонь на березі Чо-Че,  нагрівав воду і так готував свій напій. Які ж ми убогі, натискаючи кнопку на флексері, отримуємо вже все готове..А де ж романтика? Напевне лишилась там з дідом, в тих найкращих часах..

І ти знаєш, дід був щасливий бо..жив в ті часи, коли міг пити воду з річки і мав куди повертатись додому..А дома його чекали, як найдорожчу і найбажанішу людину.. 

 Коли Лекс покинув астероїдний пояс Цефея та  став на курс до сузір'я Лебедя, Петті намагалась заснути..Але постійні спогади лізли в голову, ніяк не дозволяли сну повністю огорнути її. Дідова посмішка, розповіді про захоплюючи пригоди, про щасливе життя, все це, ніби заспокоювало її, вона поринала у ті мрійливі спогади і врешті заснула.

 Рей сидів в кріслі і вдивлявся в чорні простори Всесвіту. Він не знав, де він народився, у нього не було нічого такого. Він не мав діда, який би розказував йому історії з свого життя. Він не знав, як можна пити воду з річки, як просто так горить вогонь і як бути щасливим. Його позитронний мозок, який кожного разу удосконалювала Петті Скайзер, був лише результатом титанічної роботи людини.  І ще йому не було сумно. Рей був роботом..