Шкільні прогулянки горами. г.Малий Горган

  В далекому минулому залишилися парти, зошити, чорнильна ручка, крейда. Шкільні роки такі яскраві, такі щирі, відкривали кожному з нас двері у новий світ. В той далекий час, коли я ще протирав штани в школі, я вже знав як виглядають Карпати. Саме шкільні походи відкрили для мене світ пригод, мандрівок. Ми не задумувалися тоді ні про що, нас не турбувало що ми можемо заблукати, хто зварить нам смачну грибну зупку?, дивись он змія, давай вдаримо її палицею :) Нам було байдуже, що наплечник муляв плечі, а намет важив п'ять кілограм. Нелегка праця провідника лягла на плечі наших вчителів, які вчили нас не тільки шкребти пером, а вчитися запалити сірника і приготувати макарони, зцідивиши їх через чисту шкарпетку. Ми просто казилися з радості коли приходив час, розкладати провіант на подвір'ї, вділяти кожному особисту пайку, просушувати брезентові намети, лагодитися в похід.  Іноді хочеться дістати з горища старий намет, розікласти його, взяти в руки пожовклий альбом і переглядати старі фотокартки, вдихати запахи старого зіпрілого, задимленого брезенту і згадувати ті часи..Ностальгія..

Вид на гору Довбушанка з вершини гори Малий Горган

 Я дуже радий за своє дитинство. Воно було з розбитими колінами і ліктями, замащене зеленкою, я старався бути чемним, бо боявся паска на задню частину, я ганяв по всіляких ярах, палив вогнища, запікав в грані картопельку і їв її з сажею, до речі я й досі її так їм, бо так смачніше.. Я дякую всім хто зробив його саме таким, дякую всім тим хто, в моє дитинство, несподівано відкрив двері в світ гір, які я досі безмежно люблю.

 Коли в твоїх руках є можливість відкрити цей світ іншим - не бійся цього зробити. Просто роби це. Саме завдяки моєму батькові, який кожного року, відкриває світ гір, для юнаків, я переймаю частку цього бажання, вже не самому бути першовідкривачем, а відкривати і показувати таємниці гір для інших, а особливо дітям, яким нові емоції, нові враження в епоху хай-теку дуже потрібні. Саме тому стало доброю традицією, кожного року проводити одноденні поїздки в Карпати з школярами, які  хоча б на дещицю відкривають завісу карпатського дійства. 

Зважаючи на досить таки прохолодний вересень, поїздка з школярами відкладалася, ми ретельно вивчали метеокарти, старалися вигледіти вікно хорошої погоди. В жовтні випав перший сніг, який правда не завадив нам провести еко-акцію на Писаному камені, а от вже через тиждень потеплішало і ми вирішили не гаяти часу, збиратися і їхати. На щастя рекорд не повторився, учасників не було більше двадцяти. Щодо маршруту, ми теж не довго вибирали, хоча з кожним разом стає дедалі важче підібрати, якусь цікаву поїздку з виходом на нову невідому для учнів вершину. А от Малий Горган якраз дуже гарно вписується в критерії, зручна логістика, нескладний підйом, наявність колиби на полонині Блажів в разі негоди.

Погода була похмура. Хоча не псувала нам настрою, всі були щасливі, що їдуть в гори. Буковель, що був для нас відправною точкою, зустрів нерухомими підйомниками, і калюжами недавно падав дощ. Тим не менш учасникам сходження позитиву не позичати, вони вправно почали набирати висоту до полонини Блажів. Звісно не обйшлось і без очікуваних питань : "А довго ще?, Ми вже так змучились.." На що ми посмішкувалися собі у вуса, ведучи групу все вище і вище..

А он і Блажів. Неочікувано вигулькнула Довбушанка. Обличчя у всіх сяють. Вони вже перемогли. Чи ні?

Друзі

А перемога ще попереду!  Тицяю палицею у вершинку Горгану і урочисто промовляю, що нам туди. Але перед підйомом влаштовуємо невеличкий перепочинок біля колиби. Мимоволі спостерігаю за емоціями, що вирують в гурті. Безліч фото, музика, деякі просто сидять на поліні і релаксують, одні вже десь з глибин лісу несуть пару грибів, побитих морозом. Врешті збираються з силами і поволі набирають висоту.

Підйом на Малий Горган, цікавий. Гострий, із сипкими цекотами, справжній горганський фрі-райд, який не тільки новачку, а й досвідченому туристу заставляє викластись на повну. Дівчата допомагають собі руками, дряпаються вверх..Десь позаду видніються Чорні Гори, лисіють траси Буковелю.

Ще трішки  і малесенька вершина Малого Горгану, хоч і з вітром приймає своїх відвідувачів. Давня стелла, яка багато років складалася з камінців, зруйнована чи то снігом вітром чи людською рукою. Позаду видніється пасмо Синяка, вже в скорому часі над його вершиною почне народжуватися свіжий дощик, який нас намочить вже на спуску до автобуса.

Позаду г.Синяк.

А поки погода дозволяє, фотографуємося, радіємо, скачемо!

Ховаючись від вітру за зарослі жерепу, всі дружно дістають з наплечників по яблучку і починають наминати..

Довго на вершині не затримувались. Все ж холодний вітер робив свою справу, почали трішки підмерзати, тому ще пару останніх кадрів і гайда вниз. Спуск для декотрих юнок виявися набагато важчим ніж підйом. Не зважаючи ніхто не травмувався а спокійно дістався колиби на Блажіві. Через деякий час у спорожнілій колибі затріскотіла ватра, колиба наповнилася теплом і затишком, всі поморені вкладалися на лежаках і чекали, що смачненького буде на обід..

Маленька смачна нагорода кожному підкорювачеві Малого Горгану, була вдало підсмажена..Вниз не вверх, можна і ласий шматочок м'ясця понести.

В один момент крізь густі хмари проблиснуло сонечко, атмосфера була настільки позитивна, що не хотілося покидати ні  полонини ні колиби..Невеликий дощик який проводжав нас до Буковелю не псував море галасу і сміху, ніщо не могло зіпсувати поїздки.

 Згадуючи цю прогулянку в жовтні, вкотре нагадую собі усміхнені обличчя, ті позитивні емоції першовідкривачів, які побачились щось новеньке, випробували себе, які сто раз хотіли залишитися внизу, а не дертися по каміннях верх, а потім дякували собі, що знайшли в собі сили, відкрили друге дихання..А як же смакує їжа в горах, нею приємно ділитися з товаришем. Подати один одному руку, коли переходиш струмок. Сховати від прискіпливих поглядів короткочасний поцілунок, романтично..

Як складеться у них життя? Чи буде бажання подорожувати Карпатами жити в їхньому серці? Про це залишається лише здогадуватися. Час покаже..