Чорне але червоне

 З останнім подихом прохолодної червневої ночі, з першим промінцем життєдайного сонця, напуваються росою карпатські рододендрони, хрестики та китички, справжньої гуцульської сорочки, вишиті руками матінки природи.  Разом з триличами, первоцвітами, нарцисами , вони сплітають колоритний візерунок, який ще здалеку мерехтить рожевим сяйвом. Кожна квіточка ніби крапелька, розфарбовує Чорні гори в свій веселий смайликуватий колір. Наче гламурні панянки, зробили собі професійний мейк-ап схили карпатських вершин, вибравши по справжньому викликаючі відтінки. Ні на йоту не зіпсували себе, а навпаки, одягнувши ці ніжні шата, гори приготувалися, щоб догодити найвибагливішому мандрівникові.

  Не тільки Стендалю кольори смутку і коханя надавали натхення, кольори гір, ще віддавна красувалися на сорочках своїх героїв. Чорна вишиванка не чорна, а червона, тріпоче гарячим  серцем,  розписана калиновою кров'ю, символізує українську волю.
  Ще донедавна їздив до Рахова, потяг, розфарбований в червоне, який теж називали червоною рутою, лине в ньому пісня, яку допоможе підспівати і малюк з руками обмащеними чорницями, бабуся, якій саме пісня така дорога, без якої як без волі, нема нас, українців. Більше того, навіть ті, хто не знає української мови підспівають легенду, той хіт, який став популярним у цілому світі.  Володимир Івасюк дав життя шедевру, який генетично закладається кожному з нас і текст "Червоної рути" ми знаємо як табличку множення. Ту червону руту, яку просив не шукати автор пісні, нам і не знайти, адже те чарівниче зілля,  як цвіт папороті, невловима квітка, справжньому мандрівникові не потрібна. Коли око окидає незримі кілометри червоних гір, закохуєшся без зілля.

 Коли перед тобою така кількість квітів, хочеться пірнути в той квітучий водограй, відкинути все зле і погане. Накочуються хвилі романтики, згадується перше кохання, таке палке і неповторне. Квіти лікують своєю інтенсивною терапією рани, які не можуть швидко загоїтись. Під кліпом ока акварелі карпатського майстра, замалюють будь-які темні нотки в серці і  лише один акорд налаштує  струни душі на правильний мотив..

 Мимоволі підглядаєш за молодою парою, яка приймає квітучі аромованни, юнак прикрашає вогонь-квіткою, русяве  волосся дівчини, їхні погляди зустрічаються, тонуть в глибині блакитних очей, сповнені найвищих почуттів, вони соромляться короткого поцілунку. Їхні руки сплітаються в червоному зіллі, голова йде обертом, непомітно мольфарські чари назавжди єднають їхні серця..

 Наші  життєві сліди стираються хвилями подій і як за переказами старої притчі ангел, бере нас на руки і переносить нас над негараздами і турботами. Коли замережують небокрай контури вершин, ангел непомітно одягає на мить нам свої крила..
 Точку неповернення пройдено, достатньо лише одного разу, щоб залишити в свідомості, місце для нестримного бажання,  бути знову і знову в світі чорних але червоних гір.

Дякую за фото своїм товаришам Максиму і Тарасу.