Десять секунд назад

 А тепер слухай мене, бо саме зараз і саме тут, ти маєш це відчути. Тобі треба віддатись мені повністю, поки ти тут сам. Правда тобі тепло і затишно? Не хочу тебе розчаровувати але у тебе є десять секунд, за цей час ти відчуєш все. Ніщо не пройде осторонь тебе. Я знаю, ти думаєш цього мало, та повір це не так. Щоб відчути це, достатньо навіть однієї миті. Дай мені свої руки.. Однією тримайся за ось цей камінь, а іншою стискай китиці жерепу. З нізвідкіля вітерець заплутується у волоссі, сонячні промені лоскочуть тобі обличчя. Твою безмежну тишу, твій спокій не порушить ніхто..лише я її доповню. Затримай дихання, заплющ очі, відчуй як рівномірно гупає серце в тебе в грудях. В одну мить ти відчуваєш, що секунду назад зручно вмостившись на одній із скель Чорногори, ти раптом падаєш вниз, розбиваєшся на сотні шматків, злітаєш вверх і от от торкаєшся сонця, випадаєш дощем, стаєш хмарою, босоніж шугаєш вітром серед  шовкових, кам'яних гір. Відкриваючи очі, втримуєш рівновагу, ковтаєш повітря, наче воно зникає, тремтиш від знайомих емоцій, які пронизали тебе, повертаєшся до реальності,  відчуваєш кожну секунду з десяти, яка знову торкнулася найтонших струн твоєї душі.

Перша

Зустріч. Коротка чи довга розлука з ними, однаково важка. Тому перша секунда найшвидша і найочікуваніша. Відчиняються двері, зустрічаєш їх поглядом, потисканням рук, обіймами, сідаєш на дерев'яну, прохолодну лавку, рукою протираєш запотіле вікно, щоб зустріти перші промені сонця. Роздивляєшся які різні та смішні сонні люди, заклопотані своїми справами та думками. Звично бовтаються наплечники, весело погойдучись ремінцями в такт потягу. Ти  трішки мерзнеш але не знаєш, що тебе може зігріти, чи горнятко запашного ройбушу, чи теплий спальник, чи задимлена полонинська ватра, чи може ти міркуєш як загріти душу, а не тіло? Наче годинник, стукає потяг по рейкам, монотонно відбиваючи першу із десяти секунд.

Великі Кізли.

Друга

Не уявляй запах гір. Як тільки ти залишиш потяг, який повезе, таких як ти, далі в гори, ти відчуєш цей запах миттєво. Різкий, солодкий, терпкий, саме такий як ти схочеш! Ти його ніколи ні з чим не сплутаєш. Він назавжди буде в тобі. Тісно стане в твоїх грудях. Коли ти повернешся додому, тобі не вистачатиме його, ти будеш вдихати суміш міста як шкідливий і звичний дим, який намагається заставити забути, як пахне гірське повітря. Та тобі достатньо лише однієї секунди, щоб вдихнути і зрозуміти, що ти відчуваєш його знову.

Великі Кізли на спуску в морену

Третя

Пірнути але не у воду. Коли ти заходиш вперше в старий праліс, пролізаєш через зарослі жерепу, ковзаєш по траві, ти пливеш в царстві карпатської флори, час від часу з головою поринаючи в неї. Третя секунда не можлива без другої. Аромат який наповнює простір, гірська комбінація, яку народжують луки, криволісся, ліси. Шум вітру який заплутався в смереках, ввечері навіює тобі затишок, легкі нотки смутку лягають тобі на серце.

Малі Кізли 

Четверта.

Лий на мене воду. Лий! Я смакуватиму нею, нап'юся наперед. Буду вбирати її з туманом, дощем. Буду дивитися як тече молочна ріка, покриваючи собою міста, села, будинки людей, які внизу під ковдрою хмар, чекають на сонце. Холодна гірська вода ніколи не застудить тебе, вона втамує твою спрагу, як найкращий напій який ти пив у житті. Всього за одну секунду, краплинки води в повітрі, створять Брокенського привида, який проводжатиме  тебе, в твоїй неймовірній мандрівці..

Великі Кізли з морени

П'ята

Сонце, вітер і каміння. Це три складові без якої не прожити ці десять секунд повноцінно. Без них ти не відчуєш ні польоту, ні тепла, а що головне ти не відчуєш гірського життя. Лише секунди досить щоб зігріти твоє серце сонячними променями, легесеньким подихом вітер  торкається тебе,  він дає відчути тобі, що ти або міцний камінь або просто пісок.

Кам'яні схили Великих Кізлів

Шоста

Ватра. Їй не існує заміни. Її енергетика, тепло, потріскування дерева, найрізноманітнішої форми кінчики полум'я, вже сотні раз змушували тебе просто мовчки дивитися на вогонь. Прокручувати якісь події свого життя, занурюватися в зовсім далекий і закритий від тебе світ, де ти сам собі господар, будуєш чи руйнуєш його на свій смак. Ватра настільки поглинає тебе, ти не помічаєш як проходить час, ти хочеш сидіти день і ніч біля неї, бо тобі затишно. Ти готовий без вагань обміняти десять годин сидіння за комп'ютером на одну секунду,  щоб бути свідком, як десь високо в горах, в колі твоїх друзів, чи просто хороший людей, горить ватра.

Великі Кізли з Шпиць

Сьома

Це твій козир. Ти можеш не вірити але все що ти бачиш - все дійсне. Це найбільший дарований нам дар. Загадана проста здійсненна мрія, наче під помахом палички чаклунки - здійснюється. Хочеться закривати і відкривати очі, щоб пересвідчитись що ця картина не зникне. Ти не можеш помножити цю секунду на сто чи на тисячу. Бо вона унікальна і неповторна в миті. Ти бачиш її як чорно-білу фотографію, на якій гра тіні та світла не можуть заховатись від тебе. Ти цінуєш цю мить найбільше.

Великі та Малі Кізли з Гомула

Восьма

Щоб краще бачити, ти готовий йти високо вверх. І хоч йдеш, щоб через секунду прощатись, все одно йдеш. Тебе крає що сонце, покидає тебе, і на зміну йому прийде ніч. Пригортаєшся, набираєшся сил при заході. До останнього стоїш і вдивляєшся в далечінь, в ту сторону, де сонце буде народжувати іншим новий день. А далі ти віддаєшся темряві.
 Навпомацки торкаєшся її. Вдома ти ніколи не побачиш і не відчуєш такої ночі. Зірки в безмежній кількості холодно мерехтять тобі. Ти відчуваєш, що нічне небо, таке велике, що ти неодмінно в ньому заблукаєш, але ти хочеш цього. Коли полотно заіскрить метеором, в тебе буде лише одна секунда, загадати нову мрію, яку ти неодмінно здійсниш.
 Ранок дає тобі новий вибух емоцій. Тому що є лише одна мить, коли з темних обрисів гір або із-за хмар з'являється ранкове сонечко. Спіймати цей момент, потрібно лише наживо. Кожну секунду відбувається дійство, яке не передати найкращою технікою. Ти маєш бути обов'язково присутнім.

г.Гомул

Дев'ята

Тиша дає тобі унікальну можливість розмовляти без слів. Не треба зайвих звуків, щоб зрозуміти наскільки все досконало. Навіщо витрачати такий дорогий час, на слова, якими не можливо передати тишу. Карпатська тиша не беззвучна. Вона позбавлена штучних звуків. В повсякденному шумі, ми шукаємо тиші, яка дозволяє душі та тілу зібратись, прийняти правильне рішення або просто відпочити. Хорошої тиші, наповненої звуками живої природи, хоча б на секунду, не вистачає кожному з нас.

Великі та Малі Кізли з стежки до озера Несамовите.

Десята.

Девері зачнились. На сьогодні все закінчено. Ти прожив попередні дев'ять, затамувавши подих. Остання секунда найважча. Після неї починається невідомий відлік часу, доки ти знову не проживеш, не відчуєш, десять із десяти секунд.

***

Згадуючи кожну мить, яку я провів цього року в горах, я по новому починаю розуміти вагу кожної секунди. Ця одиниця часу настільки мізерна для Всесвіту, що нею смішно оперувати. Та коли мова йде про відчуття, а тепер вже й спогади, вага кожної секунди - дуже велика. Те, що ти відчуваєш в певний момент часу, не має якихось меж. Від того як ми будемо сприймати відчуття, не лише в горах але й в усьому нашому житті, буде залежати, наскільки ми цінуємо кожну мить. Час - найдорожче що у нас є, витрачаючи його, пам'ятаймо, що кожна секунда неповторна.

Дякую за фото Михайловичу Тарасу