Завіса

 На цій сцені було зіграно незліченну кількість вистав. Актори цього театру, ніколи не втомлюються, щоразу викладаючись на повну, вони не грають, а просто живуть тут.  Іноді в партері немає жодного вільного місця, всі квитки вже давно розкуплені, а ще буває й таке, коли вистава подарована лише одному поціновувачу. Кожного разу, коли дійство от от розпочнеться, глядача та акторів, відділяє лише тонка межа, яка приховує в собі, несподіванку. Що ж коїться за нею - кортить довідатись кожному.

 Гори деколи не відкривають таємниць. Актори, чи правильніше написати, майстри гірських шедеврів, відпочивають, вони грають один для одного, те що твориться там, по ту сторону, недоступно для найбажанішого шанувальника.

 Це не зупиняє нашого глядача, він приходить і дивиться на сцену, щільно закриту від пильного ока, з надією, що хоча б на мить, через малесеньку шпаринку, йому пощастить побачити гру гір. 

 Притрушений свіжим снігом, передноворічний ліс, завмер. Навіть вітру байдуже, йому ліньки гойдати верхів'ями дерев. Звуки губляться в лісовій гущі, поглинаючи в себе, будь яку  людську присутність.  Це саме той, зимовий сон, в який надовго поринають гори, огортають себе тим білосніжним ліжником, зітканим із незліченної кількості сніжинок. 

З розцяцькованої старої гуцульської скрині, господиня гори розстелила білосніжні рушники на полонинах. Вони іскряться пацьорками, виблискують, переливаються, вишиті білим по білому, настільки ідеально та майстерно, що в сніговому мереживі полонин, хочеться впасти горілиць в небо, щоб з висоти оглянути велич майстрині природи.

В неймовірній грі світла і тіні, сонце намагається зігріти і так гарячі серця, бодай на одну хвилю, заповнити захмарений схил, своїми променями. Та перейти межу дозволену сьогодні йому не вдалось. Заховане, за млою воно лише посміхнулося нам і далі  продовжувало освітлювати сцену майстрам.

 Досить часто ти просто згадуєш сам театр. Його декорації, дзеркала, крісла, приглушене світло перед початком вистави. Ще до самої дії, в тобі вже відкладаються якісь неповторні та незабутні спогади про саму атмосферу, того місця де ти знаходишся. І байдуже що ти ще нічого не бачиш, та ти вже всім тілом та душею відчуваєш його.

На вершині г.Ягідна

Ти можеш не бачити за десятками кілометрів хмар, за тисячами засніжених дерев, бажаних тобі вершин та полонин, та полюбивши один раз гори, ти не зможеш себе обманути. Твоє серце завжди відчуватиме саме ту неповторну атмосферу, неймовірні відчуття, які неможливо передати, гру вітру, сонця, хмар, щонайкраще поєднану між собою, як справжнє життя, яке неможливо заховати від тебе найщільнішою завісою.

Хатинка під г.Ліснів.

Фото Михайлович Т.