Звуки гірської молитви

зітри свої сльози, тримайся, борись!
кинь виклик нестерпному болю

дай руку і серце та щиро молись

вогнем і мечем захисти її долю..

 В одну мить на вершині гори Ґорґан, яку серед туристів називають Костел, заплющивши очі мені захотілось помолитись. Ні, це не наперед заплановане маленьке бажання, чомусь спонтанно душа вловила правильний настрій вершини, яка спонукала, на секунду замкнутись в собі, дозволяти лише вітру доносити звук смерек, та сонцю, яке не зважаючи на січень, не шкодувало свого тепла. Навіть запах мого улюбленого смерекового диму був би в той час зайвим. Всього лише коротка досконала мить, в яку було вкладено від всього серця, лише одне бажання. Серед шуму карпатського лісу, загубилась мелодія моєї гірської молитви..

Безжальний час, пронизливі вітри, води не жаліють гір. Вони розколюють каміння, ламають дерева, створюють для нас свої дива, які мають свій обрис, характер, свою посмішку та енергетику. Піднімаючись на Костел, спочатку важко спрогнозувати кульмінаційний момент, скелі розташовані на горі, з'являються  настільки раптово, що хочеться продовжити рухатись, а на останньому клаптику скелі відштовхнутися та наповнити і так шалені відчуття, ще й вільним падінням.

На вершині гори Ґорґан (Костел)

З висоти

Скелі на вершині, чудернацькі. Вони утворюють різноманітні сендвічі, гроти, кам'яні сніговики. Сніг, який під проміннями сонця перетворюється на сотні маленьких струмочків, додає зимового шарму, вдало контрастує з кам'яними велетами на горі. Довершує композицію насичено зелена сосна з золотистою корою, кольорова гамма яскрава, в чудовий сонячний день все іскриться,  переливається наче новорічна іграшка. 

Оглядовість вершини не є настільки грандіозною,  на небокраї виблискує Говерла, серед крон дерев чітко впізнаються контури Хом'яка, наче ракета - вежа на Рокиті Великій. Десь в гущі лісу проблискують північні схили Довбушанки, які ніби підказують, що і на Костелі Олекса Довбуш десь приховав трішки золота.

г.Хом'як

г.Рокита Велика

г.Говерла

Який скарб знаходить кожен з нас коли приходить в гори? Це не якесь примарне срібло-злато, за яке можна щось купити. Захований серед лісу Костел, в своїх кам'яних коморах має набагато цінніші речі, які не можна забрати з собою. Серед вузьких проходів, торкаючись руками стовбурів дерев, які бачили затамовані подихи багатьох відвідувачів цієї гори, кожен з нас, отримує власний дар. Для когось це відчуття ейфорії, повного злиття з горами, комусь хочеться кричати на повні груди.. А іноді просто хочеться віддати одну єдину мить тиші, щоб далеко в своїх думках, попросити миру всім нам..