Посмішка Шешула.

 Завтра ти знову бачитимеш сотні, а може й тисячі знайомих і не знайомих тобі людей. Будуть серед них згорблені бабусі, які йдуть до церкви помолитися за дітей та онуків, бізнесмени на дорогих авто, дідусі з руками повних мозолів, красуні дівчата з модними смартфонами і ще безліч цікавих перехожих. В потоці людей трапляються твої друзі, знайомі, їхня посмішка чи вітання звичне для тебе, наче стежка на твою улюблену вершину в Карпатах. Погляд твоєї колишньої, яка інколи трапляється серед сотні посмішок,наче вогняний сніп блискавки на високогір'ї, змушує сховати твій погляд. З більшою кількістю перехожих нас об'єднує те, що ми нічого не знаємо один про одного. Кожному з нас, практично щодня, трапляється можливість познайомитись. Чи задавали Ви собі запитання, як часто ви знайомитесь? Як часто ви відкриваєте для себе нові місця в горах, в Україні, на Землі? Здається, що Чорногора, якою мандрувалось не один раз, вже не має таємниць, тут все так знайомо. Та серед густих чорногірських трав, є незнайомець,  з яким рідко хто хоче знайомитись. Він ніби і поруч, та все ж щоб потиснути йому руку, треба докласти зусиль. Так і залишають більшість мандрівників цього красеня без належної уваги, обходять його, не бажаючи затоваришувати...


  Гора Шешул найзахідніша вершина Чорногірського хребта, розташована в межах Карпатського біосферного заповідника, являє собою певний острів свободи і незайманості. Хоч і підперезаний Шешул, траверсами в леличу і в підніжжі вершини є чимало доріг, все ж вершина гори чиста, немає стежок, сміття. За звичай більшість туристів, які піднімаються або спускаються з Петроса, не мають сил або бажання відвідати цю вершину, а зручні пологі траверси в підніжжі гори спонукають залишити Шешул на наступний раз.

На полонині Шумнєска, позаду траверс Шешула.
 Дістатися вершини можна нетрями в леличі з північної сторони гори, з полонини Шумнєска. Підйом важкуватий, нагадує горганські жерепи, кущі високогірної вільхи ускладнюють шлях на верх. Далеко на захід видно масив Свидовця, вдалині височіє Близниця з своїми вартовими Жандармами. Шешул більше схожий на свидовецькі масиви з Чорногогорою його мало що поєднує, немає тут моренних валів, скель, урвищ.. На найвищу точку гори, можна дістатись і дальнім траверсом, наче ножем відчекрижила природа, плай з полонини Шумнєска, ним ми дістаємося південно-східної частини підніжжя, де розташовано невеличке сідловинне болітце, яке урізноманітнює ландшафт гори.

Сідловинне болото на схилі Шешула
Відчуття неймовірної свободи, відчуття легкості, повного релаксу, ось що ти відчуваєш коли піднімаєшся на Шешул. Тут нема взагалі стежок. Безліч білих цяточок на схилах Шешула, корівки, які ласують запашним чебрецем, єдині хто трапляється на шляху.

Шешул
 Велетенські полонини, масштаб яких вражає, далека Чорногора, сині від далечі Мармароси - цей дивовижний карпатський калейдоскоп, складається з незліченної кількості деталей, які не в змозі передати жодне слово чи фото. Це треба побачити, це треба відчути, це вартує того, щоб цим жити..

Гори..
На горизонті видніється вершина гори Шешул та перехід на гору Копиця,  південний схил, цих двох гір покритий листям дивної рослини, яку мені не вдалося ідентифікувати, її листя схоже на чемерицю білу, яка поширена в Карпатах. Досить нетипова рослинність і її кількість для висоти тисячу сімсот метрів над рівнем моря.


Вершина гори Шешул та перехід на гору Копиця
Невдовзі дістаємося найвищої точки, вона зовсім непримітна, мабуть лише з допомогою GPS, можна точно визначити де саме знаходиться вершина. Як і на ігровищах, тут багато рівного місця, маючи доброго намета, можна ночувати  на вершині, а  маючи м'яча можна влаштувати високогірний спортивний турнір :)

На вершині гори Шешул 1726 м.
Як і з гори Під-Берда з Шешула відкривається чудова панорама на всі триста шістдесят градусів, у Вас все на долоні, навіть далекі сиві Сивулі видніються десь вдалині. На шляху додому, перед нами постає  гора Копиця, на схилах якої, наче бастіон, кам'яна гряда. Нагріта сонцем, дала нам тимчасовий прихисток у той вітряний день на Шешулі.

Гора Копиця, сусідка Шешула.
Вирішуємо востаннє за цей похід налюбуватися Шешулом. Скидаємо наплечники, притулившись до  кам'яних брил на Копиці, спостерігаємо, як шумлять гори, як куйовдиться трава, як гойкає пастух вдалині, завертаючи овець до застайки. Обриси гори, на якій ти вперше побував сьогодні, її краса, чистота, вимальовує обличчя, лагідне і спокійне. Ми розмовляємо з ним не кажучи в голос ні слова. У вухах дзвенить пісня гір, хочеться,  записати її, щоб десь далеко вдома слухати її  і в душі посміхатися, згадуючи неповторну посмішку Шешула.

Посмішка Шешула. Позаду Петрос Чорногірський.

Коментарі

  1. Цікаво так написано, зачиталась ))

    ВідповістиВидалити
  2. Частенько по прочтении ваших очерков возникает желание увидеть описанное своими глазами. Теперь я хочу ещё и на Шешул...

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні публікації