Мама +1

  "Начебто все спокійно. Температура в нормі, з гравітацією, проблем сьогодні було. Почуваю себе дуже комфортно, вечеря була дуже смачна, можна вкладатися спати. Ще перед сном постукаю по "корпусу" щоб пересвідчитись, що все в нормі, всі системи працюють в штатному режимі. Мої стуки звично викликають сміх зовні. О, звучить моя любима музичка на ніч..Засинаю..

  Якийсь дивний монотонний звук.. Ніби гудить щось. Гаразд, думаю це не завадить і далі спати..Десь через три години, звук припинився і сон щез разом з ним. Все стихло. Дивно нема ні музики, ні голосів, шум зник. Щось тут не так.  Що ж там коїться? Дали з'їсти бутерброд і чай, ну звісно не так як завжди, але снідаю.. Через невеликий проміжок часу, відчуваю як ми кудись йдемо, як серцебиття зростає, сили гравітації явно не в нормі, мною кидає у всі сторони, наче я пливу по якомусь дивовижному ландшафту. "Гойдатися" я звісно люблю, але чого воно так тяжко? І чому так постійно хочеться пити? Мені стає відчутно спекотно, не заважаючи на вітер, який я відчуваю, ситуація далеко не домашня.. Дуже дивний запах, такий неймовірно чистий, насичений киснем і дуже різкий..Спрага втамовувалась холодною водою, не менш чистою ніж повітря.  Іноді мені задавалось, що мій невеликий човник,  в якому я пливу,чи точніше борсаюсь, серед невидимих хвиль,  хтось непомітно підштовхував, в невідоме. Після декількох годин "гойдалок", ситуація стабілізувалася. 

   Поволі накочувалася якась невловима хвиля ейфорії. Якісь суперкольорові спалахи, радість, сміх, легкість.. Де джерело цього позитиву? Звідки беруться ці неймовірні відчуття? Як же хочеться подивитись, що ж там зовні...Маааааммм, я не знаю де ти і що з тобою зараз коїться, але пообіцяй мені, що колись ти покажеш мені те, чого я зараз не бачу, а лише відчуваю..."

 Вже позаду знайомий серпантин, який був подоланий на одному диханні. Жовтневий вигляд гір, такий контрастний, зелений хвойний ліс, стоїть, шумить свою гірську співанку, приховує за собою автентичний Женецький , здалеку впізнаваний буковий ліс, який в цей жовтневий день, зустрів нас..без одягу.. Голі дерева, приховали свої коріння під шаром листя, яке вимостило карпатський райтшток, шурхітливим килимом.

   Крізь стовбури дерев проникають промінчики ранкового осіннього сонця, виграючи на сірих стовбурах дерев, утворюється унікальна картина, доповнює її моторошне поскрипування дерев під натиском вітру, що в цілому створює воістину осінню атмосферу. Настрій усіх учасників нашої прогулянки був піднесений, всі налаштовані позитивно, погода сприяла, чудовому сходженні. Особлива увага була приділена одній із учасниць нашої прогулянки. Згодом після проходження більшої частини маршруту, влаштували привал, який як виявилось став відправним пунктом, пунктом неповернення.

  

 Гостроверхий, конусоподібний Хом'як, надзвичайно популярна вершина, у туристів будь-якого віку та класу. Його відносно прості маршрути від дачі пасічного президента, а також від автомобільної дороги до Буковелю, зробили цю вершину, популярною для одноденних прогулянок. Не зважаючи на його часту відвідуваність, він таки має ту родзинку, яку бачив не кожен. 

На вершині г.Хом'як

 Наша "особлива" туристка мала обирати, між звичайним райтштоком до полонини Бараня та екстремальним маршрутом, по ґорґанському бездоріжжю. Після нетривалого відпочинку, ми взяли курс, на хащі, буреломи, а згодом поля, чи то моря, цекотів, на південно-східному ребрі гори Хом'як.. Зовсім недалеко, від основної стежки, відкривається зовсім інша гора, ще не займана людиною. Погляд захоплює і крутизна схилу, а саме головне це  масштабність кам'яних схилів.. З виходом на цекоти, розпочались "гойдалки" з камінця на камінець, з брили на брилу. Що напрочуд легко давалось всім, навіть нашій "особливій" туристці, до якої була прикута максимальна увага на цій ділянці.

 Особливого шарму цьому маршруту надає кедрова сосна, яка яскраво вирізняється на фоні жерепу. Каміння, на підйомі можна сміло називати ґорґами, воно тут чимале, майже повністю поросле лишаєм, не затоптане людським черевиком. Сміття майже нема, декілька пляшок і пакетів, скорше дивина ніж звичне явище, як на полонині Хом'яків.

Біля кедрів

 Є декілька пологих місць під кедрами, де можна навіть розікласти намет, встелені каміння хвоєю, з кедрів. Сама природа створювала тут природні окопи, які в свій час використовували вояки під час Карпатського рейду.

 Ми вправно набираємо висоту, долаємо останні сотні метрів підйому, тим кому "по-особливому"  складно, допомагає вірна чоловіча рука, врешті всі дістаємось вершини.. Емоції після пройденого маршруту, перевалюють всі можливі і неможливі позначки, незважаючи на відносну складність підйому, всі задоволені..Дихаємо на повні груди, вдихаємо смак життя..

На горизонті - карпатські двотисячники.

 Неможливо приховати переживання за майбутню маму, яку ми втягнули з собою в цю прогулянку, цікаво спостерігати за її емоціями, а ще цікавіше як вони передаються немовляті. 

Хочеться вірити що невидимі частинки, які намагнічують наші серця, якимось незрозумілим чином передаються навіть тим, хто лише відчуває, цей світ завдяки мамі. З нетерпінням ми всі чекаємо на той час, коли народиться, ще один поціновувач гір, який зробив своє перше  екстремальне сходження, у затишному човнику з ім'ям Мама +1...

г.Синяк


Вдячний за фото, своєму товаришу Михайловичу Тарасу.