Прірва

Посеред кромлехів скінчився шлях

 І вмить гірська стежина обірвалась в прірву 

Застиг на місці я і подих на моїх вустах

 Від холоду перетворився в кригу

© Kroda "Нічного неба очі"

Над прірвами Близниць

  Якщо ти читаєш ці рядки - ти вже стояв на краю прірви. Ти стоїш зараз в цю мить на її краю. Ти ще стоятимеш не раз у своєму житті на краю..прірви. Тільки у кожного з нас вона буде своя. І це не безодня, яка не залишить сліду, яка поглине тебе повністю, темна і німа, як порожнеча. На відміну від безодні, у прірви є дно. І не важливо чи це каміння, пухова перина, вода чи трава - ступивши один крок за грань, на котрій ти стоїш, за декілька секунд вільного польоту ти вже на дні. Живий або мертвий. 

 Так, як не страшно це звучить - смерть це і є невідворотна трансформація прірви у безодню. Та коли ти залишаєшся живим, тебе лікують, прикладають гіпс до зламаної руки, приносять соки і апельсини друзі, а в кінці виписують з шпиталю. Далі ви будете розповідати, яким дивом Ви врятувалися. Потім, кульгаючи ще пару місяців, готуєте спорядження для того щоб знову стати на край. Навіщо?

На схилі гори Farcau

 Можливо це адреналінова залежність, яка стала просто життєво необхідна, чи можливо прірва має щось зовсім інше? Вам хочеться дивитися туди вниз, не помічаючи деталей, Вас вражає масштаб того всього, що відбувається просто перед очима. 

 Пам'ятаєте ефект американських гірок, де без різкого спуску з гори вниз немає ніякого ефекту.  Іноді здається, що  подолавши безліч сходинок, з оглядової вежі Ви отримаєте подібний ефект, але це самообман. Це те саме, що рибалити в басейні.

На Шляху Орла

 Помедитувавши над прірвою, коли тебе запитають : "Що ти хочеш в цю мить?" ти не вагатимешся з відповіддю. Іноді, коли за крок, за сотень метрів скель і озерних вод, ми розкладаємо руки і намагаємося полетіти. Отак, щоб на повні груди і на вільні крила. Здіймаємося, та опускаємося, так і не злетівши. Може нам просто не дано літати?  

 Жодна людина не може стати на край, не доклавши зусиль. Навіть якщо Ви приземлились гелікоптером на дах світу, за Вас вже працювали. Можна і канатною дорогою виїхати. Вас ніщо не відрізняє від звичайного мандрівника, який крок за кроком прийшов сюди, щоб отримати те саме. Щоб подивитися у то місце, з якого видно, те, що йому треба.  Кожному з нас потрібні емоції. А емоція прірви - спеціальна. 

 

Ломницький Штит 

 Повернемось до моменту коли Ви на горі. Ви зробили все, пройшли під каміннями, які падали Вам на голову, Ви чули викрики, та не розуміли їх, Вам прийшлося довго йти. Ваш шлях не був простий, та врешті ви досягли піку, з якого видно все те, що вам треба. І тут як у п'єсі митця, хвильку повагавшись, Ви рішучо падаєте вниз. 

 Тільки от внизу дно не кам'яне, не водне, не трав'яне, не сніг і не лід. Воно фізично відсутнє. Але це не безодня.

 Ви питаєте доктора, а ця пігулка мені поможе? А у вас є такий гіпс, аби заліпити ним ..душу. Вам вже не приносять соки ваші знайомі, бо ваш шпиталь - Ви сам. Кажуть, що відвідувачі, які добре слухають, кращі за тих, хто постійно щось говорить. Тільки , що робити, коли нема кого слухати? Ви п'єте міцні краплі, які капаєте прямо у рота, не запиваючи,  свідомо зробивши передозування, обманюючи себе, ніби це щось вирішить. Виправити ситуацію може лише дія. Не забувайте, що на Вас дивляться зі сторони. Уявляєте, які різні емоції у людей, які разом з вами йшли тією ж стежкою, коли вони бачать, як Вас скалічила прірва? Додайте тих, хто дивиться на Все це з гори. Ви щойно теж там були й так само як ті, хто там залишились, котрі не бачать нічого в деталях. Тільки масштабне задоволення, від всього того, що вам треба. У вас не залишається нічого іншого, як йти далі. Кожного дня робити хоча б один крок, щоб вийти з дна.

Схили гори Тахталідаг

 Ви знову проходите важеленний шлях, повен поту і спроб, вісімдесят вісім разів Ви затримували подих. І ось Ви знову вийшли на пік і нічого дивного..Ви знову впали.  В енну емоційну прірву. 

 Ви лежите у цій ямі і не хочете капель, не хочете своїми руками будувати шпиталь, ви абсолютно нічого не хочете. Ви вже були у Бога на складі з хрестами і пересвідчились, що найлегший і найвигідніший хрест, щоб нести по житті - Ваш, даний вам на початку. Ви як досвідчений, знаєте всі моменти, все що вас чекає далі. 

 Ви продовжуєте перебувати в полоні прірви. Не вірите, що ви до неї звикли? 

 Коли біля вас рідна людина - щасливе життя з нею це і є пік. Ви здогадуєтесь, що я напишу далі. Що робити, коли така людина раптово піде з життя?  Надіятися на час, який з пісенними сценаріями лікує будь-які рани? Через сльози змішувати заспокійливе з алкоголем? Вибір за Вами. Життя здавалося б вам мало підказати, як діяти, та тільки Ви вирішуєте, чи сьогодні знову вверх чи ще тут собі полежу..

 Погляньте навколо. Навколо Вас чимало людей. Нам не відомо, що коїться з їхніми серцями та душами.  Ви бачите успішних, усміхнених, закоханих - вони весь час працюють. Вони весь час піднімаються і падають. Бо знають, що тільки зусилля приносять успіх, і в більшості випадків далеко не одразу..  Є й такі котрі ніколи не будуть на краю. А є повно таких, погляд котрих в нікуди, приховує емоційну порожнечу, яка знищує особистість, поступово веде своєю рукою в безодню.

Над Бребенескулом

Ви не боїтесь. Ви любите підніматися на справжній гірський пік. Гори для Вас, як і для мене - найкращі ліки. Де можна виготовляти енергетичні латки, якими Ви себе самі ж і відремонтуєте. Нехай хоча б на деякий час. 

 Вічність для Вас відома величина.  Ви з нею з стикаєтесь щодня. Ви вільного польоту майстер, який не тримає думки в неволі. Запорука успіху для Вас - жити, любити, працювати. Боротьба Вас з самим собою, триватиме вічність. Будьте готові до цього.