Сік з кедра

..там у пляшці, щось плаває!
і воно рухається!
- То рачки-бокоплави, заодно поїси як Беар котрий Грілз,
 пий давай борзо...

(вирване з одного мого походу)


  Якось в жовтні  того року вирішили ми трохи здичіти в горах і після енної кількості пересадок ми вийшли в кінці села, попрощавшись з цивілізацією почали занурюватися в порожній ліс. За останні роки в горах сформувалася короткочасна але стійка погода.   Температурна інверсія робить неймовірні речі, коли вдома тумани і гидко на вулиці, в горах ти йдеш в шортах та з коротким рукавом. Ще б пак, справжнісіньке бабине літо, найкраща пора для походів, позбавлена грози, водяної пари та всіляких усячин, які заважають насолоджуватися горами. Шкода лише день короткий.



   Десь на початку маршруту, коли ще одним оком дивилосі в карту було зрозуміло, що треба запастися водою адже запланована ночівля на вершині гори, невідомий нам перехід і суха осінь підказувала, що ми можемо злизувати росу як олені, замість води.  Ну але ж ми досвідчені буш(х)крафти йомайо - вижевемо. 
   На початку траси файний великий потік, в якому ми поновили запаси води, нас тішив прохолодою. Після невеликого перепочинку, вуаля, нас зустрічає дужча "лобєшня", від якої з голови у мого кума піт котиться не краплями, а краплинищами, здається що він йде і одночасно приймає душ. Листя під ногами шарудить так, ніби кришиш пінопласт. Сонце теж пробує нас помежи смереки, витискає з нас і сили і солі, які осідають на одязі.
 - О, є єкас флєшка. Зара ї обслиню, у буде наша. 
Це я найшов досить свіжу пластмасову пляшку від пива, прямісько на дорозі. Передбачаючи водяну пипку, яка нам вже почала шкірити нам свої зуби, я вирішив збирати любу тару, яку можна було використати для води. 
 В горах ясна справа все стерильно. Майже.  Тільки коли спрага тебе починає скруменцувати - в тебе притуплюється інстинкт самозбереження. 


 Пробирачись через карпатські нетрощі, численні завали, знаходимо невелике джерельце.  Максимальне задоволення, коли ти п'єш воду, а потім ще вмиваєшся. Напуваєш саме тіло водою. Набираємо води у всі ємності. У флєшку від пива теж. Загризли ми по цукерку і рушили афинниками,  потім трохи ґреготами далі по маршруту. Сонце поволі сідало, але набираючи пристойну висоту, ми розуміли, що навіть, якщо воно і гулькне за небокрай, ми встигнемо. Гріла думка - намет вже буде розкладений, на камені буде розчекрижена цибулечка і до цибулечки теж, буде смачно і так як книжка пише. 

Ага.  Ньє.  



  Коли ми пірнули в царство зеленого каміння - стало зрозуміло, смоктати сік з кедра замість каші гарбузової будем ми напевне. Води у нас на двох залишилось десь 2 літри. Навігатор впевнено показував, що попереду нас джерело. За хитродупим планом, ми вирішили спати межи цього каміння не десь там в полонині, а на вершині. Тому джерело нам було не по дорозі. Кинувши наплічники на вінклі до вершини ми вирішили сходити в радіалочку, набрати води. 

Ви у бачили як ходить "до вітру" білка?  Саме з таким дебетом, бурлило це джерело.
Краще сказати, земля просто плакала, скупими сльозами. Мовляв, легіники, я б з радістю Вас напоїла, та у самої нема нічого крім спогаду про воду.  

 Ну що ж, в хід іде навик з серій Вижити любов цінов на Дискавері. Як добути воду з мокрого ґрунту, в який навіть тицьнувши свого язика не напитися ? Треба зробити лійку. Ножем зрізати трішки кори або вискробавши в дереві таку канавку прикласти до землі і дивитися як то крапає.  Дзюрить. Або соломинкою пити. Або кокаколи попити з льодом ? Ньє?

Люкс, план є.  Де ніж? В рюкзаку.  Де соломинка? Де де ? В Макдональдсі з колою, дурнику.

Купити американський ніж за доляри і не ходити з ним в горах, то саме що мати печінку і на весіллі не пробувати її отруїти. 

Спишемо це все на втому і бажання лише пити. Мій кум має таку силу, що він руками ломить не те що дерево, а може на муку змолоти скали, десь урвав доброго дерева, що з нього можна було б щоглу зробити до корабля. Ми почали шпортати в землі. По вуха в багні, копаючи підручними засобами, вдалося зробити чур-ка-ло. Водичка собі помалу капає, ми обговорюємо помічності, насолоджуємось. Бо то шо, зараз раз два тай на вершині. 



  Звісно дебет там такий, що у самогонному апараті швидше капає. Якоїсь нендзи, мені закорітло щось там перевірити і я штуркнувши тото чуркало, його поломив. А най би це смерека вкьєла! Далі всі спроби налагодити "водопровід" закнічилися лише з'їденими нервами.  Все що вже було не дуже чисте але все ж РІДКЕ - пилосі з горла і не перебиралося. Ліпше крапля в роті ніж солена вода в поті. 
 Сонце ще світило але ставало ясно, що світлового дня у нас залишилось мало. Швидко повернувшись до наплічників ми вирішували - що робити. Розвитків у нас тоді було два або так або ну його нащо. 
 Кум ще був в силі витиснути сік з шишки кедра, почав репіжити такий схил, від якого нам стало зле за два метри підйому. Упрівши так,  ніби ми гаруємо в поляків на заробітках,   дивимось дурними очима у розумні прилади. 
 Навігатор казав, що нам триста метрів вертикального підйому.

Скільки скільки ? 
- 300 
- Я покличу тракториста (або довільні інтерпритації :)

  Ага, можна навіть покликати цьоцю Рузю і дзвонити до голови або просто сісти і ремствувати.  Кожен крок при обезводненні - це лоу-кік для ваших ніг та суглобів. І кульмінація це - судоми ніг, або "корчі" по простому. Коли вони тебе лапають на цілу ногу, ти не можеш встояти. Ти борешся сам з собою, щоб не випити ту воду, яка ще є в пляшці. Або не борешся, а просто лиґаєш її. Напитися в таких випадках неможливо. Навіть коли наґльопав цілий шлунок і воно отако булькає там, як акваріум з рибками, ти все дно хочеш пити. 

 Ми довго пересилювали себе. Ніч жерла день дуже швидко, підніматися на вершину в сутінках було не просто. Без води в два рази важче. Я коли йшов казав собі, зроби ще два кроки ось до того каменя, потім, зроби ще два кроки до того куща,  так як себе мотивував аж до одного моменту. Поки я не вийшов на вершину.

До слова - на вершині я був вперше і сподівався, що знайду там місце де заночувати.



 Ось на фото вершинний фейспалм. Мить, коли ти розумієш, що гора не приймає гостей. А ось цей камінь, у вигляді символічного Fuck You, каже тобі : 
- Гей проходане, йшов би ти відци..

Годинник пропищав, що вже по телевізору показуватимуть вечірню казку, де дід Панас буде описувати нашу з кумом ситуацію. Мерехтливі вогники в далечі, накочували ностальгію за теплим ліжком, горнятком чаю і зоною комфорту. 

 Мозок - думай! Треба приймати рішення. Практично в останні секунди ми ловимо азимут, куди нам треба.  Рішення прийнято, будемо спускатися з гори в приблизному напрямку . Вночі.  

 Кум продовжує йти в шортах. Проявляються перші ознаки екстраперевтоми помноженої на спрагу. Я повторюючи уривки з пісень, віршів, п'єс бурмочу собі під ніс, інопланетною мовою, якийсь словесний потік. Під світлом ліхтаря, оминаю численні каміння, які раптом переростають в скелі, а на завершення ми впираємось в стіну з жерепу. Словесний потік перемішується з лайкою і це вже вам не в січку надзюрити. 

 Якщо жорстоко то жорстоко по повній програмі. Навігатор каже, що ломитися, як ведмідь треба недовго. Врешті долаючи цю перешкоду, ми провалюємося в тіло високостволового лісу. А ліс - це затишок. Тут в принципі може з-за куща помахати лапою вуйко, додавши вам страху, може скочити вам на плечі рись або рикнути олень, дивуючись, якого хріна ці двоє тут роблять.  Далі хвиля перерви, оцінювання поточного місця і розуміння того що ми "промазали" необхідне місце десь на 150 метрів по вертикалі. 

 На годиннику пів на десяту. Ми в лісі. Крутизна схилу така, що якщо лягти спати одразу тут де ми є, можна скотитися як колобок. Мали б гамак, було б простіше. Далі перерва і знову рухаємось. Відганяємо від себе дурні думки, обговорюємо словесні батли, які точать у фейсбуці гірські гуру Карпат. 

 Через деякий час супутники в небі вирішили нас покарати, бо коли навігатор підвантажив поточне розташування, ми зрозуміли, що треба перестати траверсувати схил повільно набираючи висоту, а йти просто в лоб.  

В кінцьові наші страждання закінчилися - ми вийшли на полонину. Можна було крикнути на всі груди. 



Намет розкладений. Є цибулька і до цибульки.  Хочеться просто взяти і землю рівну обіймати. Кочілєтися по ній.

- Кум, а що ми будемо пити ?
- Зараз чи взагалі? 

- Їсти пити то життє!
- Йо !

Ти сидиш і чуєш, як гудуть твої ноги. Зсушені губи шелестять як недавнє листя в лісі. Ти ловиш ноти ейфорії. От ця дурнуватість, яка ловить тебе в такі моменти, потім триматиме тебе мов кліщами. І коли ти розповідатимеш про це, хтось лише слухатиме, а ти попросиш склянку з водою. Ти добре пам'ятаєш ціну води.

До води нам залишалася ніч, цибуля і солена солонина в шлунку плюс дві години маршруту. 

Ми не були на Кіліманджаро, МакКінлі, Ельбрусі чи навіть на Герлаху, ми блудили собі нашими рідними горами, де добре. По іншому добре. Це відчуття смакує як диня але ліпше в сто раз (с)   


За фото та приємні спогади дякую моєму кумові Тарасу Михайловичу

Коментарі

  1. ідеальний день у Карпатах )

    ВідповістиВидалити
  2. У ці моменти відчуваєш життя. Вони не забуваються... А той хто поруч - стає справжнім другом.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні публікації