Клітка

Цінуйте кожну мить, в якій є людина, котра Вас любить

Одного разу ця мить буде - остання..

  Це трапилося зі мною в горах. Буквально недавно. Спрацював принцип отого гірського символізму, в який Ви вірите або не вірите. Коли щось віщується і те, що Ви бачите навколо, не просто так, а знак. Так, на той момент, Ви не будете задумуватися над тим, чи має ця подія якесь інше значення.

 Перед Вами фото, гірської хатинки, в малесенькому вікні якого.. сидить пташка. Вікно дбайливий ґазда, ще обплутав дротом.

 Коли я проходив біля цього будиночку і побачив її, я зрозумів, що та пташка там приречена. Дивитися, як вона билася крилами у віконце, було просто боляче. 

 Я буквально на секунду завагався. Покинута хата і в ній пташка в горах. Багато різних книг прочитано про гори, про різноманітні вірування і традиції горян. Я не одразу прийняв рішення, бо добре пам'ятаю, як сам собі сказав - це не просто так. 

 А інший я, сказав мені,- ти не можеш її не врятувати. Я скинув наплічника, відчинив хату, птаха сиділа далі коло вікна і не рухалась. Може вона була обезсилена чи голодна, хто знає скільки вона там просиділа.

 Та вона не відлітала у темні закутки хати.. Та порожнеча та темінь, відлякувала її, це точно. Тільки світло приваблювало, тому вона підлітала до шибки і далі билася крилами, намагаючись отримати волю. 

 Я просто протягнув їй руку і спіймав її, це був скоріше не маневр ловця, а рука порятунку, бо вона зовсім не тікала від мене.

 Вийшовши на подвір'я, я підкинув її і вона полетіла..

 Полетіла щоб далі жити, літати, дивитися на небо.  Її врятовано з клітки.

  

 Скільки таких пташок сидить у клітках? Безліч. Ти не можеш врятувати всіх, але котру можеш - врятуй. Хоча б спробуй це зробити, не будь байдужим, бо може колись у другому житті (а може і у першому) ти сам будеш у клітці та потребуватимеш допомоги...

 

Терапевт ©Рене Магрітт

 В небо полетіла душа людини, яка називала мене братом. Батьківщину не можна обирати, а по духу брата - так. Часом буває так, що на землі знаходяться люди, які хоч і розділені кілометрами, національностями, звичаями, вірою, вони більше ніж знайомі, вони більше ніж друзі, вони як рідні.

 Десь щось на якомусь незрозумілому рівні зроблено так, що ти готовий розірвати на собі сорочку, щоб зупинити йому кров, щоб врятувати йому життя. Ти готовий через не хочу і не можу, допомагати, зайвий раз потерпіти.   Розділяти з ним не лише радості, а й чоловічі кризи, проблеми, які не розказуються кому попало. А добре що взагалі розповідаються, хоча б комусь, щоб душа боліла менше.

 Після знайомства з ним - стався переломний момент, я пізнав людину зовсім іншого світогляду, наповненого добром, хорошими ідеями і простими бажаннями. Так, звісно були і слабкі сторони, як і у кожного з нас. Чогось хочеться сказати, що Він був задобрим для цього нищівного світу. Невже доброта могла зашкодити цьому життю? Ота вічна боротьба, особисті негаразди, утиски з усіх сторін? Для чого це все було..? Горе і розпач, які треба загоїти не спиртним, а незліченним часом, якого напевно буде замало..

  Щоб зараз попри біль і смуток, хотілося витягнути з пам'яті тільки хороше. 

Бо тільки хороше було з тобою. Кожен наш відеоролик, який ми знімали нам на пам'ятку був завжди з усміхненими обличчями. У нас не було коли сумувати, все  було  на позитиві. І кожна проблема була розв'язана. Ми викручувалися з різних ситуацій і завжди шукали компромісу. Пам'ятаєш, ми домовилися що коли нам буде за скількись там років, ми будем передивлятися і згадувати?

 Ти казав, що ми дочекаємось коли Куба буде дорослий і він буде шефом, а ми будемо сидіти, пити пиво і допомагати йому, стати успішним? 

Пишу ось ці слова і мене зціплює, стискає, вивертає навиворіт, від розуміння, що ти вже вирушив у найдальшу свою подорож, залишивши все..

Я пам'ятаю твоє найпростіше бажання - ти просто хотів виспатись..

  Тобі не потрібний був трюфельний соус, бо ти їв шкварок смажений на ватрі і кайфував від цього. Не треба було тобі ні люксу, ні понтів на публіку, це все було не твоє. Чуже тобі. Навіть дорога автівка, я знаю, не приносила тобі задоволення, яке б здавалося мала принести.. Це все була фікція.

 Твоє справжнє життя було там, де був спокій. Де був затишок. 

 Де можна було не боятися, що телефон задзвонить, проснутися не від наслідків десятків викурених сигарет перемішаних з алкоголем, щоб хоч якось зменшити психологічний тиск на тебе. 

Твої мрії були зовсім інші. Прості, як двері.  

 Якщо б мені дали книгу на дуже багато порожніх сторінок.. я би написав її всю. Отими спогадами, якими я переповнений. Які просто вирують в мені, як океан, який розхвилювався і не може заспокоїтись. І то байдуже що минуло вже більше року з останнього нашого дня, коли ми потиснули руки. Навіть в якісь дурнуватій ситуації, яка розвела наші стежки, ми тоді обійнялися, так як брати..

 Якби ж я знав, що то востаннє... 

А тепер замість того щоб приїхати до тебе і порозмовляти як в добрі старі часи, я приїду, щоб запалити свічку і помовчати назовні..

 Ніхто з нас не зміг врятувати тебе. Врятувати тебе з тієї клітки, в яку ти потрапив..  

 Нехай Господь Бог простить тобі і простить кожному з нас.

 Дасть сил жити далі і завжди пам'ятати про тебе..

Я знаю. То ти був там у горах. Ти прийшов попрощатися..