Ріка часу

Хай несе мене ріка 

у фантастичному човні 

у небо несе, наче у ві сні

© ВВ

 

На Дністрі 

  Починаючи від першого подиху і до останнього, тримаючи в руках весло ми пливемо дуже цікавою річкою з назвою Життя. Нас тримають за руку, навчають як плисти, одягають жилети, проводять інструктаж. Ми ще нічого не знаємо, не вміємо тримати весло у руках, невдало маневруємо заходмо на мілководдя, відштовхумося і..подорож в енну клькість миттєвостей почалась. 

  Що у тих темних водах? Підводні течії, скелі, затоплена церква, сом, який ворушачи вусами, спить у ямці. Десь річка обснувана сіткою, яка б мала цього сома зловити. Он збоку проплив рибалочка у човнику, а на березі його внучка, їсть запашне яблучко і дивится на небо. За вісімдесят вісім кілометрів на скелі монастир. У ньому настоятель Никон, а за нашого дитинства Сашко, стоїть на колінах і шепоче молитву. За мир. За збереження життя. За Україну і українців. Бо за ще вісмдесят вісім кілометрів лежить, ще гарячий уламок ракети, яка прилетіла сюди, щоб зруйнувати мир та забрати життя українців.  

 Весь цей набір людей, молитов, звуку ударів крил лебедя об воду, твого блиску в очах - і є та ріка часу. Ріка, яка наповнена неймовірними речима, заради яких просто необхідно.. жити.

 Ми вже проплили свій перший кілометр, роздивляємоь не тільки на тих, хто плаває навколо нас. Ми бачмо людей, які пливуть разом з тобою у одному човні. Хтось відіверто не робить нічого, бо за нього зроблять інші, хтось вперше на човні і його делікатні руки хоч і не знаючи, навіщо це все, допомагають. Чиєсь волосся переплетене вітром, просто заради краси у цій подорожі, не заважає іншим дудлити прохолодне хмільне і не зважати на капітана, який вже задовбав своми командами то вліво то вправо.

  Нам часто хочеться зупинитися. Не тільки для того щоб відпочити. Ріка часу все одно нас несе, навіть тоді коли ми нічого не робимо. Зупинитися, щоб затамувавши подих, запам'ятати дотик води, запах трав, лінії небосхилу і кольори заходу сонця. Лягти отак на воду і дозволити робити що захочеш. Спостерігати за просто дивовижними речима, які відбуваються і без нашої участі. Відчувати відсутність дна, розуміючи, що ти не втонеш, бо ти сам надмухав жилета і поруч є хтось, хто подасть тобі весло допомоги..

Та ось річка стала міняти свій характер. Що це? Та ніби і спокійнесенька течія..Та он вдалині видніється стрімка вода з порогами, з камінням і шумовинням. Тобі нема як звертати, ти маєш ще міцніше стиснути весло. І пильно дивитися, щоб бува не зламати його, бо плисти ще ой як довго і далеко..Ти напружуєшся, хочеш знати, яка глибина, обдумуєш як тобі оминути цю перешкоду, вибираєш оптимальний шлях і з шаленою швидкістю проходиш її. Човен твій цілий, ти задоволений, бачиш на березі глядачів, які в захваті прицьмокуючи, викрикують тобі привітання, від якого тебе розчулює і додає сил..

  Ріка часу - це випробовування. Тут треба прийняти самого себе, і часом обставини скаладаються так, що ти не можеш нічого змінити. Тобі залишається тільки змиритися. Якщо ти не знаєш що робити..Співай. Так щоб тиха вода, ставала ще тихішою, ніби слухаючи твою тужливу пісню. Перебуваючи в обіймах теплого вечірнього вітру, живи вдихаючи кожен грам повітря, цілуй губами небо, слухай музику з сусіднього човна і якщо вона чужа, не закривай вуха, а співай свою, створивши мелодію тут і зараз.

   Сьогодні ми дісталися до причалу. Дорога була дуже виснажлива але вона вартувала того, щоб вкотре переконатися, наскільки нам пощастило все це відчути і закарбувати в пам'яті 

Подорож сьогодні закінчилась лише тут, на Дністрі. Але не закінчилась у масштабі ріки часу. Ми і надалі з тобою пливемо, мій дорогий читач..