Стежка Короля

Навіть на троні людина залишається 

лише людиною, і її велич визначається не короною, 

а вчинками - Людовік ХІ

Каньйон El Camenito del Rey

 Не треба бути королем, достатньо бути самим собою, щоб зберегти величність своєї душі і серця, весь час балансуючи між вчинками. Нехай не кожного разу вони шляхетні чи досконалі - але кожне старання зробити краще, позбавить шансу потім безкінечно шукати відповіді на запитання, чому так склалося.  

 Може у королів колись не було таких проблем, які присутні у теперішнього покоління але тепер впевнено можна сказати, що бажання контролювати вдало пронеслося з глибокого минулого в майбутнє. З одного боку кроваві вожді імперій не можуть насититись хаосом у світі, далі власники корпорацій стирають і так примарну світову демократію у порохи, міжнаціональні конфлікти висмоктані з історичних трун, а за ними ще купа факторів, які деформували кожного з нас, імплантувавши нам бажання теж по-королівськи контролювати те, що нам під силу.

Залізничний міст і стежка Короля

 Ось кілька прикладів: ви весь час онлайн, ви в курсі всіх подій, ви бачили всі останні смішні меми, датчик температури на лапі кота показує нормальну температуру, система відеоспостереження не детектує чужого, датчики чадного диму в нормі, монітор шахедів не бачить жодної небезпеки і так далі і так без кінця. 

 

 Як тільки щось із впровадженого вами у ваше життя діджитал покращення перестає працювати, ви перестаєте бути королем ситуації.

Ваш кортизол зашкалює, немає сну, інформаційна, перепрошую, діарея не дасть вам спокійно жити. Скільки в такому режимі витримає Ваш мозок, тіло? А Ваша особистість? Міленіала, який в собі має той міст в минуле. На який нема чого ставати але він з тобою доки ти дихаєш.

 

 Написання статті перериває дзвінок від батьків. Питаю чим зайняті? - Сапають на городі. Слухаєш і думаєш - це вже як розкіш? Розкіш це коли в голову йдуть думки на кшталт: а ці колорацькі жУки тут родилисі чи в Стецеві а сюди прилетіли? Скорше би обід, борщу сала вже гину їсти😊, а ввечері певно підемо на річку може тато кленя зловить, а буду плавати і наковатаюсь води і мене болітиме живіт. Сентиментальний спогад такий теплий і щемливий..

 Батьківський лайфбеленс - це не стежка юзера-короля, де тобі треба то, встигнути там і вміти викручуватися в реаліях сьогодення. Нові генерації це бачать, тому сидять і бедротять цілими днями в своїх кімнатах, не бажаючи ні спілкуватися ні зустрічатися. Їм так добре і це не є погано. 

Побути офлайн і не знати що відбувається - це мабуть та фішка, яку треба таки перенести через той міленіальський міст у теперішнє життя. Не переживайте, ви не станете дикуном. А скоріше очистите місце на нову порцію, всього того, що безкінечним потоком хлине на вас щоденно. На жаль така правда. Але тримаємось купи і йдемо впевнено стежкою Короля!

Міст через Гвадалхорс

 На фото таки справжня Стежка Короля (El Camenito Del Rey), яку вдалося побачити наживо. Чому вона так називається? Бо нею дійсно йшов іспанський король. Напевно над ним так як і тепер літали величні грифи, а Гвадалахорс ніс свої стрімкі води до водоспаду Хайтанехо та Ель-Чорро. Стежка Короля в Андалузії насправді величне місце - бо дуже зменшує все те, що ти собі накручуєш, заспокоює, дає шанс подумати, що життя класна штука, що би в ньому не відбувалося. А що саме головне, вона дає сил, наснаги пам'ятати, що хоч ти і не король чи королева - та в твоїх руках геть чисто все, щоб зробити стежку твого життя ну хоч трохи легшою..