Босоніж

Ісландія - це острів, який позбавлений стресу

 сучасного світу, де ніхто не поспішає і здається час там завмирає..

Фото зроблено з вершини гори Hatta 

- Іва, а шо знімаєм шкарпетки? 
- Так 
- І шо біжимо тако босі туда, у сторону до Штефана Мотрюччиного? 
- Стопроцентів біжимо

- Але там корова. Я боюсі. А друге баба буде сварити, бо будем шмаркаті(

- Ай не бійся, я погнав!

Івась, блиснув п'ятами і погнав у сторону до Штефана, а я за ним, отак босий, по траві сільського стадіону. Трава вже була з росою, було мокро і холодно, лоскітно але водночас приємно. Настільки потужне відчуття контакту з землею, що я й досі пам'ятаю цей момент. Дивне, адже ходити босоніж, що тут такого..

 Пройде більше 30 років, я сидітиму на березі океану і біля мене пройде босоніж хлопчик. Незнайомий мені, білявий, певно десь у такому віці, як я тоді. Він зупинився, подивився на мене і спитав "Хто ти?" від несподіванки, я завис, бо не очікував, що почую таке запитання. Я продовжував сидіти і не знав що йому відповісти, а хлопчик знову повторив своє запитання, не довго думаючи тицьнув пальчиком мені в плече і ствердно сказав "Ти щасливий.." і побіг далі блискаючи п'ятами. 

Я не знаю, як зараз описати те, що я тоді відчув. Але ефект цих слів тримає мене й досі. Бути щасливим. Як багато в цих словах. Кожен з нас хоче таким бути, не зважаючи, на труднощі, на стрес, навіть на побутові негаразди. Кожен хоче просто жити без війни. Без крові і сліз. Жити..

На плато перед вершиною

Чорні пляжі Атлантичного океану

 В мене склалося таке враження, що Ісландія, це якийсь взагалі інший світ. І тут мова напевно не про природу, а про людей. Спостерігаєш за ними і іноді навіть дратуєшся, чому вони нікуди не поспішають?  Ловлять сонячні промені, які тут на острові за щастя. Спочатку я думав, це ж певно туристи так, вони ж відпочивають але потім я з'ясував, що це місцеві. Вони приїхали на Рейнісфяру (найвідоміший пляж) просто посидіти і помедитувати під хвилі океану. Вони приїхали за спокоєм. За величчю природи, яка ніби велетенською хвилею накриває тебе, в ці моменти ти не хочеш ні розмовляти ні гортати стрічку телефону..

Церква у селищі Вік Мірдал

 Коли я приїхав у один із глухих закутків острова, а саме Такґіл, я побачив знову дітей, які бігали босоніж. А я у куртці, шапці, зимових черевиках. Батьки тих дітей, сиділи спостерігали за ними, мама плела з квітів доньці віночок. Мене знову навідувала думка, чому він босий? Боже, куди дивляться батьки, таж він застудиться. Ні. Він, точно так як я, коли був малий. Отримував енергію від землі, без зауважень дорослих. І він точно був щасливий. Ніхто не намагався перешкодити йому робити те, що він хотів..

Водоспади Ісландії

 Ісландія - країна безкінечних контрастів. Це місце, де буквально за пару кілометрів, ландшафти змінюються до неможливості, то водоспади, то вулкани, океани.. Простір, який перед тобою, здається не закінчується. Вітер, який не збирається зупинятися ні на секунду, прошиває тебе ніби голкою, оманливе сонце, яке майже завжди на небі, не може тебе зігріти. Та не зважаючи на це все, ти стоїш над прірвою і не віриш своїм очам, що ти тут.. Рівень ейфорії в тобі зашкалює і коли мозок протягом тривалого часу без кінця бачить щось таке величне - в один момент ти вже не реагуєш на світ, ти просто зливаєшся з ним у одне ціле.. 

Босоніж. Це відчувати смак життя. Без поспіху. Без заперечень чи образ. Це прощати, навіть коли не хочеться. Не боятися, що хтось сваритиме. Не чекати і не відкладати життя на потім. Жити і бути щасливим..