Молитва на 2020 метрів над рівнем моря. Петрос Чорногірський.

  Шалений порив вітру, ніби подих кам'яного господаря, вириває з твого тіла тепло, сірі, похмурі хмари, які в сонячну погоду здаються солодкою ватою або тендітними пір'їнками, на яких хочеться полежати просто неба, сьогодні  вони огортають тебе вологим кептарем, який на жаль  не зігріє, а лише змусить тебе  ще швидше здатися в полон гір. Як жаринки  полонинської ватри, що згасають у ватарнику, згасають думки в твоїй голові, опускаються руки, темніє в очах, такі любимі тобою гори, в один момент перетворюються в непереможного суперника, який в будь який момент може завиграшки здолати тебе. І ось момент кульмінації, падаючи навколішки  чи то з безсилля чи з намірами востаннє помолитись, ти помічаєш, свій порятунок, невеличку каплицю на вершині гори.. Тих декілька сотень метрів тягнуться для тебе безкінечно довго і коли твоя нога переступила поріг каплички, надія в тобі ожила. Складаєш задубівші від холоду пальці, хрестишся і просто дякуєш, що ти живий..

Капличка на горі Петрос

 Гора Петрос Чорногірський - стрімка, кам'яниста, гора в масиві Чорногори, заслужено носить звання однієї із найстрімкіших вершин Карпат. Безумовно саме своїми крутими схилами Петрос, приваблює велику кількість мандрівників у всі пори року. Гора є досить небезпечна взимку. З гострих наче лезо бритви кулуарів полюбляють сходити лавини. В грозовий літній період, громовиця ціляє в спорудження на вершині.  Вже далеко позаду залишився мій перший похід на Петрос в 1991 році, не залишилось жодного байту інформації про події того часу в моїй голові, єдина фотокартка з того походу збереглася у мене, нагадує мені про моє перше побачення з Петросом.

Позаду Петрос.

Через десять років вдалося побувати вкотре на Петросі, закарбувати його вершину без рукотворних елементів..

З батьком на вершині Петроса

  Теперішній Петрос залишається для мене давнишнім другом, який при зустрічі аж до хрускоту стикає мені руку. Роки ідуть і я вже зовсім по іншому дивлюсь на нього. Йому байдуже скільки років я залишаю сліди на землі, як змінилась моя зовнішність,   дивиться він на мене незмінним поглядом, не зважаючи що минуло вже багато часу. Піднімаючись через полонину Шесу, ранкові хмари, які наче молочною рікою вкривають територію Ясінської впадини, розкуйовджують ранкові гори, як волосся лісової мавки..

Вид на гору Хом'як з полонини Шеса

 Залишивши позаду Какарадзу, на підходах до Петросула, заплутуємося у овечій отарі. Вівці з зацікавленістю обступають нас, телінькають дзвоники, гуцул розважливо сидить на камені, споглядає на навколишній світ, з неймовірною безтурботністю.

Отара овець на Петросулі

Щоб увійти в овечу довіру, вам потрібно пройти фейс-контроль. А ось і контролер!

Словацький чувач - улюблена порода собак карпатських пастухів.

Цей цуцик був підкуплений шматком хліба, після чого дозволив нам без перешкод рухатись далі, а на останок провів мене таким сумним поглядом..Вже згодом  з вершини Петросула відкриється вершина Петроса, у всій своїй красі.

Вид на гору Петрос Чорногірський з г.Петросул.

Підніжжя гори теж під пильним контролем. Невдовзі на горизонті з'являється агресивно налаштований собака, який оббігши нас з усіх сторін, контролює ситуацію.

Ліворуч гора Шешул та гора Копиця. Сторож на службі.

На горизонті видніється найвища вершина Українських Карпат - гора Говерла, а Чорногірський хребет, тоне в хмарах, непогода народжується.

Говерла та Чорногірський хребет

 Піднявшись на вершину виконую ту обіцянку яку давав собі ще давно, подякувати за захист в горах, попросити ласки до всіх мандрівників, хочу побажати всім подорожуючим, успіхів, безпечних мандрівок, нехай у скрутну хвилину, Вам прийде допомога з небес.

Молитва на 2020

А далі небо приготувало нам, мокрого і сирого "кожуха", який скотився на нас, наче дев'ятий вал нізвідкіля. Небо стало темним, стало моторошно, здавалося з тих темних хмар от от вдарить блискавка. Перебувати на вершині було дуже не комфортно..

Внизу сонячне село Ясиня.


Я здогадуюсь..На вершині ми буди зайві..Хвиля з хмар  зробила в день ніч і змила нас з вершини, залишивши понівечений хрест з розп'яттям Ісуса на самоті..