Ігровець - небесна майстерня хмар

  Вони як люди, народжуються, ростуть, з часом змінюються, сміються, а часом плачуть. У них своє, невідоме нікому небесне життя. Куди вони зникають нікому не відомо. Люди вже довго мріють дізнатися куди вони подорожують,  які таємниці оповиті білосніжним килимом? А ще ми заздримо їм, бо вони вміють літати. Інколи нам трапляється нагода бути серед них, або бути навіть вище неба. Піднімаючись високо в гори, у нас з'являється можливість зазирнути в колиску, в якій граються, пестяться вітрами, діти сонця. Їхні рухи невпевнені але надзвичайно швидкі, за одну мить в небі вимальовується неіснуюча істота, а ще за секунду хвилі небесного океану омивають фрегат, в полотнах парусів якого, немає нічого крім хмар.

Творець, який дає їм життя, вправний майстер бо його шедеври унікальні, а щоб відвідати його виставку потрібно лише подивитись на небо..

Вершина г.Ігровець

Одна із таких майстерень Творця знаходиться саме серед гостроверхих горганських вершин. Неймовірно спостерігати, коли з нічого утворюється щось. Несподівано і раптово ти опиняєшся в їхніх обіймах. Доторк їхній, не такий, яким ми уявляємо його внизу. Зовсім не бажаний, холодний і чужий. В їхньому світі ми лише непрохані гості, які прийшли ненадовго і скоро підуть геть. 

Цекоти на схилах Ігровця

Коли на рівних цекотах Ігровища немає ні душі - хмари влаштовують тут різноманітні ігри. Вони ховають одна від одної вершини гір, влаштовують перегони, ще інші стають в коло, щоб станцювати старовинний опришківський аркан, гримнуть громом наче з пістоля і розійдуться над  лісами в пошуках щастя.

Дві Сивулі

Коли Творець закінчив своє творіння, він легесенько, підштовхує хмари в свій перший політ. Коли перед ними з'являється кам'янистий перехід від Ігровця до Високої, народжується водоспад, шум води якого неможливо почути. Велетенські хвилі білої води, переливаються, міняться, спадають повільно, вкривають руном горганські простори. Пам'ятаєте про три речі на які можна дивитися вічно? Це саме той випадок.

Водоспад з хмар.

 Чого вони плачуть? Може їм так само іноді боляче? Вони напевне теж не можуть знайти відповіді на  запитання, сперечаються як і ми один з одним. Довго блукають десь на самоті, а потім раптово розривають небо криком, від якого аж іскрить.

Майстер не лише вдихнув в них життя, а й дав їм емоції, які іноді відкриваються нам. Темно-синій колір смутку, білий наче весільна сукня, ранковий рожевий і вечірній солом'яний - все це, ті настрої неба, які передаються нам.

г.Середня

Споглядаючи за хмарами, ми заспокоюємось і душа налаштовується на правильну хвилю. Медитуючи на скелі, з заплющеними очима відчуваєш, як напуваєшся особливою енергією, з'являється короткочасний телепорт, який переносить тебе до майстерні де народжуються діти сонця.

г.Ріг