Вуйко з жерепу

 Вуйко Місьо був звичайнісіньким ведмедем, який жив недалеко від четвертого потока, межи двома груниками між пасмом Синяка та Горгана-Явірника. Доки він був малим, час проходив попри нього доволі повільно. В іграх зі своїми братами та сестрами пізнавалося багато нового, як пахне ліс, як дзюрчить в струмку вода. Здавалося, що навколишній ліс настільки великий, що в ньому запросто можна заблукати і  не віднайти дорогу  назад до своєї берлоги.  З часом Місьо почав знайомитися з лісовими мешканцями ближче, він був дуже цікавим ведмедем. В нього аж ніс свербів від нетерплячки, залізти на якусь нову гору, щоб звідти глянути, що коїться навколо. Одним із улюблених занять були пошуки чорничних та малинових полонин, де можна було цілий день ласувати ягодами, чи просто занурившись в трави, накривши голову лапами дрімати. Здавалося він знав все в своєму газдівстві, та одного разу він натрапив на новий тип лісу, ще досі неходжений ним. Стіна непролазних хащів, яка настовбурчила кігті і пазурі не підпускала до себе, зацікавила його. Ідея, подивитися що там в середині тих нетрів, не давала йому спокою. 

Якось одного разу Володя Вовк запропонував Мишкові, піти на вечірку в кав'ярню "Пид хєхлатов смереков", а  народу то повно набилося, як не як п'ятниця! Гамір страшний! Як то і годиться на подібних збіговиськах кожен ділився цікавинками. Обговорювали перегони "Горганскє Рейзованє",  які щорічно проводяться в тих краях. Як і прогнозувалося лосі і олені не дали шансу нікому і звісно зайняли призові місця. Потішили старійці-організатори цього конкурсу, відсутністю розмітки, як то було раніше, коли Олекса Дятел з братами-поковтачами мусіли значити почерез одну смереку, би тим гонщикам, було видко куди "рийзувати". То потім аж мусів йти лягати до шпиталю, бо його голова від того ковтання, тиждень боліла. Серед призів були сертифікати на чотири гектари малини під Довбушанкою, мішок сушених трюфелів, політ в кігтях Гната Беркута над Хом'яком. 

Страшенно обурювався і старий глухар Семен Таркатий. Останнім часом страшне побільшало збирачів грибів і ягід, уже лізуть на мій город! Якось недавно сиділи з дружиною собі  під громовою смерекою, аж тут на полонину заїхала вантажівка, а з неї купу люду. Нахабно вкрали нашу городину, там чорниці, брусницю, коріння вимикали, а взамін залишили лише купу сміття.. Безсовісні..

 Місьо дивився на весь цей гармидер без зацікавлення, здавалося мешканці лісу переживають, якийсь критичний момент, після якого не буде вороття, життя зміниться і ліс вже ніколи не буде таким, яким був колись.

 Он Марко Слимак розказував, що бачив нову людську манколію. Коли він сидів і гриз сироїжку, його ледь не розчавило якесь двоколісне, а потім і чотирьох колісне страховисько. Шарпаючи  землю, ці страхіття намагалися виїхати на вершину, але розвернулися і помчали кудись далі. В повітрі був страшний сморід, від якого Марка так скрутило в шлунку, що сироїжку довелося повернути матінці природі.

Як і годиться на кожній вечірці, навіть і лісовій не обходиться без бійки. Пару зайд вовків почали клеїтись до Анжели Рисі, а вона звісно ще та красуня,  до неї так просто не підступишся. Недавно якось вона йшла до Яремчі до вольєрів, несла передачу братам невільникам, що в клітках сидять, то хотів напасти на неї, якийсь браконьєр, то так, йому дала легенького ляпаса лапою, що надовго запам'ятав. Всіх розборонив Олекса дятел, він прилетів із сумною звісткою. Навколо Паляниці став зчезати ліс. Але акуратно так, ніби скошений гуцулом. 

Цю новину товариство зустріло з великим здивуванням. Навіть Харлампій Кнур, який нажерся сьогодні знову в лайно, підняв своє рило з багна, щоб послухати свіжі новини.

 Зранку всі охочі з вершини Синяка побачили неймовірне. Озера, сотні будинків, автомобілів, людей..Вся ця колотнеча з неймовірною швидкістю поглинала їх ліс, їх рідний дім. Зникла під ковшом екскаватора, скала Чорний Клевец, де колись біличина баба Мотрина, жила поверх 100 років у крислатому кедрі, залишаючи про себе лише згадку в пам'яті старожилів і купи лушпин від горіхів під гайном.

Карпатські нетрі.. Вони заховали серед себе, ще ту недоторкану людиною природу. Усіма зусиллями пручаючись, намаганням знищити, зруйнувати їх, вони щоразу відвойовують своє. Вони захищають рідну землю, від ворога. Тільки в таких місцях не знайдеться нічого зайвого, слід черевика, це неабияка звістка в таких місцях. В Карпатах їх стає все менше і менше. Десь глибоко в нетрях непрохідного жерепу сидить Місьо на пні, і на щепі грає сумну мелодію сьогодення.