Втрачений компас

Засніжені гори прекрасні. 
Всі брудні та неприємні речі цілого світу,
 змиваються прекрасню білизною
©Мітсумі Куросава

 Вигризаючи сходинку  за сходинками в стрімкому схилі Попа Івана Мармароського, в боротьбі з пронизливим ранковим вітром, відчувалася свобода. Її смак був чомусь незрозуміло новим. Згодом стало зрозуміло, що це не новизна, а просто я забув як це.  Тривала перерва в гірських мандрах залишила за собою змішані відчуття. Коли ти знову йдеш, все починається спочатку. Вже з перших кілометрів, перших іскор ватри, та гострого сніжного запаху, починає ставати все на свої місця. 
 Йдучи в засніжені полонини та схили Мармароських гір, я ніс за плечима енергетичний тягар, який встиг зібрати за досить тривалий період часу. Під кліпом ока, ця безмірна ємність була наповнена знову, та цього разу лише чистою енергією. Гори, це місце неймовірного самоочищення. Намагнічена стрілка, показує завжди вірний шлях. Тут втрачаючи одне, ми знаходимо набагато більше чим очікували. 
Блукаючи в руках із компасом, ми самі вирішуємо, куди повернути цього разу та з якого струмка пити воду сьогодні. Навіть коли перед тобою, зависне велетенська вершина, вкрита льодом, а компас твій буде втрачено - ти не відступиш, бо лише подолавши останні найважчі кроки, ти досягнеш перемоги.


Підйом на г.Піп Іван Мармароський

 Коли стрілка весни вказувала на полонини вкриті крокусами, наша стежка пролягла значно вище. Залишаючи весну внизу, ми з кожним кроком наближувались до межі пір року, ставало все більш помітно, як із збільшенням висоти, зима не давала весні, ще повністю взяти в свої володіння мармароські землі.

 
Сліди лавин



Мабуть лише страшні язики зірваних снігових дощок в кулуарах, нагадували про те, що в гори приходить весна. Метр за метром здираючи сніговий покрив з гір, вона оголює їх схили, а згодом одягне в пурпурне.


г.Петрос Мармароський

По карнизу
Вершина г.Піп Іван Мармароський
Кожного разу, коли я бачу велич Мармароських скель, карнизів, та всього що оточує там, я запитував себе - а чим може людина зробити своїми руками щось подібне? Нізащо. Побудувати Піраміди, чи Версаль, намалювати Джоконду, так може. Але створити побачене в горах - неможливо. Мабуть це і є частиною відповіді, чому ми ходимо в гори. Чому там нам добре. Чому ми повертаємось туди знову і знову.

Вечоріє на полонині Лисича

Нічліг
Компас. Для чого він кожному з нас? Уявіть його зараз, що ніби тримаєте в руці і дивитеся уважно на стрілку. Ви готові йти за напрямком який він Вам показує, водночас усвідомлююючи, що довіряємо вибір лише холодному намагніченому куснику металу. Відшукуючи навмання лісове мармароське озеро, яке має назву Під Буковцем, я довірився не компасу, а відчуттям. Відшукали ми його досить швидко, та ефект пошуку наосліп залишився. 

"Спляче" озеро під Буковцем
 Ще раз візьміть компаса в руки. Та лише цього разу, цей компас буде непотрібний в горах. Цього разу це життєвий компас. Тут його вага значно більша ніж в горах. Бо серед життєвих серпантинів, іноді важко знайти правильний напрямок. А вийти з нетрів втративши компас, стає іноді надзвичайно важко. 

Хоча ті хто шукають, знайдуть вихід. Гірше тим хто не вміє користуватися або й взагалі нехтує, підказками по житті.


Водоспад Ялинський
 Ми всі йдемо, бо якщо ми перестанемо йти, наша стежка життя закінчиться. Шлях кожного із нас по своєму тяжкий та неповторний. Кожної миті відшукуючи правильний напрямок, ми творимо свою історію, наповнюємо своє життя, так як наповнює Ялинський водоспад, своїми водами ріки Закарпаття. Затамовуючи подих, набираючи повні груди чистого повітря, ми готові й далі йти новими знайомими та незнайомими стежками..

Коментарі

  1. Дуже гарний опис. Двічі була на Мармаросах,тому читаючи цю розповідь, все бачила в уяві. Чудові гори, там така добра енергетика, а краєвиди просто неймовірні, а вода з джерел божественна. Хочеться знову туди повертатися.

    ВідповістиВидалити
  2. Дуже гарно, той абзац, де про природу, Версаль і Джоконду не раз говорив людям (тільки в банальнішій інтерпретації), але є люди, які того ніяк не розуміють (на жаль).

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую Тарасе за відгук! Коли пишу щось завжди згадую твій блог, який давав мені поштовх теж щось написати. Людям треба розказувати і показувати, тільки так вони спробують пізнати нове і зрозуміти, що для них гори та нерукотворні дива природи! Дякую за відгук!

      Видалити
  3. Аффтар! Гарно пишеш! Пиши істчо!

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні публікації