Чорна Клива

Для мандрівника, кожне нове місце де він побував,

це сторінка його життя, написана почерком,

 який розібрати може лише він сам..

Класична панорама Чорногори з полонини Погарська

 Памперс,скотч,ксерокс,..Кукул. Цей дивний словесний ряд, не має нічого спільного між собою, та з шаленою популяризацією туризму, назва "Кукул" набула іншого змісту.  

 З'явилася нова категорія людей, яка не готова лізти, там де раки зимують, не маючи досвіду високогірних сходжень, відповідного спорядження, та ще через багато різноманітних факторів, сформувалася ідея колибінгу вихідного дня взимку. 

 Зручна та швидка логістика, обов'язкова наявність колиб з пічками або без, панорамінсть місця - це основні критерії локацій, які епонімізували не з назвою гори, а хребтом Фореські Полонини в цілому, які всі називають просто - Кукул.

Вночі світиться Чорна Тиса та Ясіня

 Коли відбувається туристичний колапс і в раховозі шикується група в 50 чоловік виходити на станції Вороненка, ти розумієш що хребет за пару годин буде туристичним вуликом. Колись давно, один турист мені розповів, що найкращим походом в горах є той, в якому ти не зустрів жодного туриста. Тому в пошуках затишку, спокою та відсутності незліченної кількості карпатчиків - полонина Погарська саме те місце.

Хто спит - той їсти не просит..

 В 2013 році мені вперше довелось познайомитись з хребтом Чорні Полонини. Любові з першого погляду, не було. Я більше туди не ходив і своїх походів не планував. Правда тоді не вдалося відвідати заключну вершину цього хребта - Чорну Кливу. Згодом, ми вирішили святкувати там День Гір, та перебуваючи весь час в десятибальній хмарності ми так і нічого не побачили. Та всьому свій час і ось настав час, коли була вибрана ідеальна погода і ми поїхали знайомитись з цим новим "кукулом"

 Стежки, плаї, дороги.. Але дійти до маршрутного старту непросто. Хоча чому не просто? Краще сказати нудно, адже до магазину, що в Чорній Тисі від Ясині треба йти десять кілометрів асфальтом. Таксисти швидко вирішують подібні проблеми особливо грошовитих можуть вивезти під двері колиби. Розповідають про автобус з цього забутого закутку аж до столиці, скористатися яким мені особисто не довелось.

Стаї на полонині Погарська

Полонина здається відживає своє, занепадає, помалу руйнуються споруди. І доки там буде вода, залишиться там жевріти вогник вівчарського життя. Взимку, сюди прийдуть фотомитці, які у пошуках вдалого світла, будуть чекати біля засніженої ялиці, стільки скільки треба.. Або мандрівники, які варитимуть бограч і спостерігатимуть, як на шаленій швидкості буде бігти вовк, про якого напевне напишуть колись у фейсбуці. В загальному це спокійне місце позбавлене метушні. Саме тут є шанс знайти свій похід, в якому ти не зустрінеш нікого на своєму шляху.

Вершина гори Чорна Клива 1719 м.

  Ми довго вагалися чи треба нам йти на вершину. Але для закріплення результату - йдемо! Перед самою вершиною, є оглядовий рівний майданчик, який не залишився непоміченим. Якщо притягнути туди з півста літра води, там можна файно отаборитися. Чорна Клива, славнозвісна своїми жерепами, які хляскають туристів по всьому чому можуть, має не так багато розвитків, тому радіальне сходження на неї, це мій особистий максимум, який напевне не буде повторений.. 

 ***

Хочеться вірити, що в цей передноворічний вечір, полонина не порожня. Хтось там точно є. Гріється біля пічки, дивиться в гірський телевізор, в якому не буде президентського привітання. Йому не треба буде їсти олів'є і дивитися на зрубану ялинку. В гірському затишку, ціна якого не коштує усіх грошей, щасливий буде він, відчуваючи, що через декілька годин, хвилин, секунд, почнеться новий, незабутній рік його мандрівного життя. 

Щиро вітаю з прийдешніми святами!