Легенда від Иванчіка

Єкіс низнакомі чоловікьки, утворєли раз по раз двері, заходили, хукали у пальці, здоймали кожухє, уберю. У коршмі було шош з п'єтеро хлопа. Ми тогди вертали з моїм вуйком Юрчєком з Топільчє, бо вин був помічний на слабости у маржини, у тот чєс вин був перший дохторь,ниінакше. Кажут, міг подивитиси коневи у вухо і кінь уставав, єкий би не слабий був. 

 Єкос зайшов у заґєр з ним Лучьок з Віпчє, то на вісільови Юрчик, десь відшукав чьорного котика, поцулував йому лабки, тай тот котик єк не озмив цимбалей тай єк зачев лабками вігрвавти полонинскої гри, аж грімко грав, добре шьо ни співав. Відтоди нихто не переходив дорогу Юрчікови у лічінню маржини. У тим чєсі, він пишов до Танасія, бо у него коні страх єк харапудлиси. Я пидчікував йго. Чоловічьок та й шє єкис дідочьок шо сиділи за столом ниподалік, посєгали у кісєта по кікюн, довго ссали файку, тай за мінуту, зачєло валити з писка таким густим димом, шо мож на тот дим, бартку вішєти. Тот дідочьок, мав іс повирис сто літ. Твар мав таку змнєцкану, єк гриб вісушений. Видко шьо про то старший чоловік.

 Запросили уни до порції шє йкогос знакомого, тай дідочьок зачєв уповідати, шьо памнєть шє держит єк дідо видів першим єк зробилоси озеро єк іти на Ґропу попри Мєдвєжєк. Дідо тої ночі ни спав, шош вішшювало шо має шош бути. Відтак пишов лєгти коло пчолий, а у тот чєс на небі зачєла робитиси слід з вогню, єк фіст у лисиці, єка махом зчєзла. По тому знаку з неба, бевхнуло так, шо маржина ізполошиласи. Кури порсли так єкби половик скочив миж них. Пужла вила , коти штрикали на скіни. Дідо упав д'землі і ниінакше єк мав настати в тот чєс конец світа. Та конец не приходив. Прийшов з сусідскої царинки Петро, з тай хриплавим голосом спудив діда. Би тот уставав і йшов д'хаті. На рано було зібрано десітеро охочих, дано хліба, соли, буженини, хлопці їхали кіньми у сторону Радуля, подивитиси, шо там чи учінило. Хочь були то видважні люди але двоє стратилоси дес у лісі, ще перед Погорілцем. Кождому банно було стратити голов, нихто ни знав шьо за біда їх там чекаєт. Ни стало води у потоках. Перегатило дес угорі. Третий день зачєли бути такі вітроломи, так навалено лісу, шо кінь фоскау, ни хотів лабу класти межи ті смереки, бо на раз міг би розчімхатисі. Тот дідочьок був прахтичний стрілець, сночі вони вісокотили шош зо п'єть нисогірших олений, дідо мав таку флоєру, шо єк грав у ню, то звір летів на тот звук, єк грім полонинов. Тай удалоси їм ймити тих олений, тай їхати єк на конєх. Але хло))Олень не кінь, тот летит стрім голов, за єкихос шішнайдціть мінут перед рікоу видніласи згата. Валило з камніє,навалено смерек. Дідочьок попускав олений д'лісу, оден так полюбив діда, що єкис чєс ни кікав, а лєжєв коло чоловіків, ажь шкода було йго пускати на мнєсо. То оден чепіликом, зробив знак на рогови, проверчів дучьку і у ню присилив кавалок серсти, би тот олень був пизначний. Лізучи по тому дериві і камінєх за єкис чєс досталиси горі. Відтю було видно на середині чорний, єк вуглє, камінь доокола єкого узбералоси води. Водичька чюрчьиками чурєла з горів, за єкис чєс вода прибувала. Начурєло її моцно, шо д'вечєрови мож пливати. Ни душі ни було доокола води. Семен з Бистреця бехнувси у воду і зачєв там моцуватиси з головатицев. Була така теньґа, шо єк розкроїли її а у ній була барточька мосєндзова. Тоту рибу було бійно спожити, бо віходило на то шо, риба ця ззіла колис чоловіка. Рано озеро єке вид тих чуркалів обізвали Чурєк, було залите водов. Верталися домів з значєним оленем, за два дни, уже сербали гуслінку і повістували єк зробилоси озеро Чурєк. Нивольно було у тім озері купатиси. Бо Амросій, з Толічєн, усім бумборосів, шо то нове озеро, ни просто так. Там на дні, єк у Бербенесці грішники лід мут ковати. Бо так уже тих грішників на землі є, шо ни містютци усі у Бербенесці. Від тоди нихто у Чурєку ни купавси. З чєсом унадилиси суда пани, зачєли по озері пливати, лапати рибу. Єкийс паничь пливав у човни з молодицев, тай дес на середині ріки давав їй перстінь, єк у тот чєс віштрикла риба, молодиця скричєла, тай перстень шпруйнькнув у воду. Біда була його найти. Тогди зголосили на бідаків бис бродили водами і шукали перстінь удень і уночи. На марне. Шо шош за двайдціть років дідо тот вертаючи раз з стрілецтва уздрів оленя з вивірчєноу дучкою, на рогові був насилений тот перстінь. То бис не навернути біди д'хаті він верг його назад у воду, де він зчєз і дес до теперь там. 

 Дідо кашлав, посєгав за кікюном. Бизівно це була правдива історія, тілько озера не стало, я ни годен був рушитиси з місцє, заків не почюв що сталоси з Чурєком. Уже навіть Юрьчик вернувси з могоричєм, вид Танасія. Казав, шо коні злічив, тепер уни ни боюци вовка цулувати.Я просив його задержєтиси, би дослухати дідочька. 

  Дідочьок провадив далі, єкос тра було дідові на Ґропу піти до ватага. Тай заубзерауси згори шо накладено дерева є габуком угорі на воді. Пливало воно собі, кочілєлоси, дід не приділив тому значіння. Погостив тай вертаючи домарити, уздрів дес у лісі роги з провірчєноу дєрочков. Се був не добрий знак. Над вечєр здоймиласи страшна буря, серед літа пустиуси пластовец, і на раз у Черемши стало води кіко, шо не може було їх удержєти. Люди кікали грунями дгорі, у піні, шибкій воді, плило усьо то дерево шо назбиралрси на Чурєку. Кажут шо по цім случаю, зєвилиси дараби, ґамованки і кляузи. Люди здоймали тогди кресані і казали один до одного: " Шьо пан Біг дау то й забрау" А тепер вид Чурєка лишилосі болото, млака, де ниохічно навіть оленеві води віпити. Єк скінчив дідик уповідати, то було чюти єк муха чамкаєт у тарілю. Так тихо. Тай по цій бесіді нам тре було рушєти.

 Ми з вуйком вірєджєлиси у дорогу. Ни одну історію знав цей дідичьок. Я мав страшну охіть, набутиси з ним, би шош шє почути від него. 

 А шьо почув то Вам уповістував, гостіт здорові! Миром!