20 років - політ нормальний! (12-13.05.2012)

   Гори завжди надихали нас, завжди заряджали і заряджають нас енергією,своєю велииччю кличуть нас..Кожного разу з гір повертаєшся повний сил та впевненості, кожного разу ти корисно відпочиваєш там. За тривалий час подорожуючи Карпатами я старався не тільки пройти певний маршрут, чи побувати на новій вершині, мені хотілося дізнатися щось нове для себе, розпізнати нові рослини, підкрастися до глухаря,який принишк в смереках, форсуючи бурхливі води Черемоша,вгледіти кольрову наче веселка форель. Новинкою була для мене інформація про цвіт чорниць, звісно про користь ягід, я знав вже віддавна, але ось про дивовижні властивості цвіту дізнався вперше, тому було вирішено не прогавити той момент, коли афини зацвітуть 

Темна нічка гори вкрила,
Полонину всю залила,
А в ній постать сніжнобіла, -... 

Сніжно біла постать, для нас виявився не гуцулкою Ксенею, а величезним сніжником, який при місячному сяйві іскрився, віяв холодом, відганяв від нас сон і втому.. 

Вирішили їхати на ніч. Вдвох. Мінімальні підготування до поїздки і ось вже на під'їзді до Яремчі обдумуємо де будемо "полювати" за цвітом. Вирішили що підем на гору Синяк з спуском в Буковель, на полонинах там ягід чимало і з добиранням все гаразд. На повороті біля Женецького лісництва ми були вже по десятій годині вечора. Погода чудова, надворі весна, єдине що в горах вже була ніч. 

Вже не вперше планувалося підніматися саме вночі, обмірковуючи поїздку вирішили йти без намету, заночувати вирішили в колибі на полонині Хом'яків . Минувши кусник хорошого екс-президентського асфальту,по якому можна яйце котити, починаємо підніматись. Вмикати ліхтарика не хотілося, очі звикли до темноти, стежка нам добре відома, тому йдемо в повній темноті, лише час від часу освітлюючи Женецький хай-вей. Ніщо не порушувало тишу нічного лісу.. Штиль. Жодного зайвого звуку. Лише чути як кров гупає у висок. Відчуття нереальні. 

А потім був сніжник. З'явився він раптово, вже на самому виході на полонину, виднівся наче примара. Довжиною десь метрів 100-150 закінчувався він зоряним небом. Сніг твердий, несе пахощі зими в ту весняну пору, трішки потупцювавши на сніжку, опівночі виходимо на полонину. Помічаємо під Хом'яком світло ліхтариків,то певне вмощувалися на ніч подорожуючі..А тим часом нічне небо готувало для нас сюрприз. Небо пронизав яскравий болід, довжиною майже як хребет Горган-Явірник..Напевне можна було б загадати сотню бажань, доки він світився в зоряному небі. Вирішили підійти ближче до Синяка і там на звичному місці, розкласти ватру,повечеряти. Овва..А це що за новобудова? Вже задалеку помічаю, що полонина обзавелася новою спорудою - каплицею. Двері відчинені, перехрестившись заходимо в капличку, згадую як товриш ночував в капличці на Петросі, рішення народжується одразу - ночуємо тут. Поскладавши речі в куточку, беремо харч і йдемо вище, на межу лісу вечеряти. Палахкотить ватра, вариться супчик, сальце з цибулькою смакуємо..Аж в цей час примостив фотоапарат і зробив першу знимку: 

Дрів було чимало, можна було грітися до самого ранку біля ватри..Повечерявши йдемо до каплиці і зачинивши двері вмощуємося на підлозі. Прости нас Господи, надіюсь ми не осквернили того місця, адже старалися лише з чистими думками бути там. Після молитви, сон огортає нас..

Дивна ніч продовжувалась,відчуття після тієї ночі до сьогодні не покидають мене.О 6 годині сонце вже будить нас своїми першими променями. 

Не гаючи часу збираємось, виходимо в сторону Синяка і помічаємо що об'єкт наших пошуків під ногами.

Поруч зі малим сном та солданеллами цвітуть тендітні чорнички, якими вже харчуються джмелі.
Напевне цікаво всім, чим такі корисні ці чудернацькі квіти

Чай з цих квітів понижує цукор в організмі, звісно не панацея але реально допомагає. Знайомі, яким я заготовляв цвіт чорниць, регулярно вживаючи чай, покращили свій стан здоров'я, що не може не радувати. Десь з добру годину ми "стригли" наче вівцю, полонинський килим з духм'яних карпатських трав. В пошуках цвіту натрапляємо на заглиблення в землі, де рясно цвітуть афини. Майже вся полонина смугою пронизана такими заглибленнями..Рука не піднялась зірвати квіти там.  Природа ніби сама нагадувала про події Карпатського рейду, можливо саме в цьому індивідуальному окопі хтось загинув..І цвіт тих чорниць наче пам'ятка про тих, хто йшов в бій за свою перемогу. 

Від запланованого ми таки не відмовились. вирішили йти на вершину Синяка і спускатися в Паляницю. Не поспішаючи, крок за кроком набираємо висоту, помітив і встиг зазнимкувати жужелицю, яка явно не хотіла фотографуватись 

На стоянці в лісі, набираємо води, рухаємося далі. Помічаю на стоянці біля кострища чайник 
А тим часом на горизонті відкривається краєвид Свидовця.

Хомяк наче на долоні, а вдалині Говерла і Петрос

Оминувши "ворота", виходимо на вершину, де все так добре знайоме нам. 

Вирішили хвильку перепочити на вершині. Помилуватися Малим Горганом та Довбушанкою, перекусити снікерсом, і заодно вирішити як будемо йти далі..

Гора Синяк..Сполучена перешийком з Малим Горганом нагадує мені доісторичного динозавра диплодока, велетенський масив, як і Ігровець вражає своєю рівною вершиною. Кожного разу хочеться прихопити з собою м'яча, змайструвати ворота і на висоті 1665м.н.р.м зіграти у футбол або у волейбол. Наче замаскований жерепом, ніким не використаний гірський аеродром.. Хм.. 

Отак роздумуючи про ігри, польоти, про аеродромну вершину Синяка, прокручую плівку в голові згадую..Та ні був він використаний і за прямим призначенням і я був свідком цього.. 

Політ довжиною 20 років.. 

Для того щоб відновити події з походу 1992 року, прийшлось поїхати до батьків, віднайти старий туристичний альбом, згадати події двадцятирічної давності.. Переглядаючи пожовтілі фотокартки, згадую ті брезентові намети, наплечники колобки, той туристичний дух, який залишився там в минулому..Прийшлось пережити все те знову. 

На вечір в наш табір, що був на полонині Бараня, пришов дивний турист.. 

Оглядаючи його з ніг до голови, помітили і дивний рюкзак і мотошолом? Навіщо він в горах? 

Вже за вечерею, ми познайомились з Володимиром Білошапкою, парапланеристом-сольником з Білорусії. Який вже другий день поспіль не міг стартувати з полонини Хомяків. Вже тепер я просто дивуюся ,без намету, мобільного, GPSу, самому літати наче беркут в Карпатах. Та мало того в кам'янистих Горганах..Ще тоді я не міг оцінити мужності цього чоловіка та відданості тій справі, яку він так любив. 

Наступного ранку, Володимир лагодив свого параплана, і готувався знову спіймати вітер..

а ось я, в тих самих місцях 20 років тому 

І ось Володимир приготувавшись, просить допомоги, щоб ми "запустили його з полонини" Ех..не знали ми про Нікони і про raw-формат, фотографувалось все старенькими ФЕДами, і ось Володя полетів

Але полетів недалеко.. Бо вже ввечері до табору знову прийшов Володя. Нагодувавши і примостивши його в палатці вдруге, ми вже очікували що завтра Володя знову прийде до нас. 

Наступного дня вирішили сходити на Синяк. 

Погода видалася чудовою! Розіклавши параплана, готувались ми запустити Володимира в політ..Як виявилося в такий далекий політ.. 

Спіймавши повітряний потік, параплан здійнявся в небо, махнувши на прощання нам, полетів..Володя напевне був радий, що вирвався з горганського аеродрому.. 

20 років потому.. 

Все час додому..Вирішуємо спускатися наскрізь, ми це називаємо Довбуш-стайл. Без стежок, куди бачу туди йду. З першого погляду все просто, бачу Буковель, то йду в тому напрямку 

Цекотами ми вийшли до полонини з колибою. На той час порожньою і як виявилось потім, повністю покинутою. Причина проста, відсутність води. 

Вирішуємо пообідати біля колиби, на горизонті двотисячники.. 

По дорозі  назад ось такий хрест. 

Спуск був нудний, особливо нудним видався марш-кидок ось цим вітровалом, 

це все наслідки, того що йшли наскрізь. І вже через годину бродіння потоком Межений, вийшли до Буковелю.. 

А далі маршрут додому.. і за декілька годин вже розкладаю ніжні пелюстки чорниць вдома сушитись.. 

Замість післямови.. 

20 років потому. Політ нормальний! 

Як тоді приземлився Володя? Чи живий він взагалі?..Чи літає він зараз.. 

Мине багато часу, як я задам собі ці запитання..І поставлю собі за мету, знайти Володмира..Порпаючись у всесвітній павутині, я мав надію що знайду його.. 

А далі напевне без коментарів.. 

Я знайшов його! Живим, здоровим, відданим небу! В той день мені вдлося знову бачити Володю-беркута в його стихії..В небі з парапланом.. 

Зустріч не прйшла без скупої мужицької сльози, обнімав він мене наче сина..Добре пам'ятав той кам'янистий карпатський аеродром, де 20 років тому, юні туристи проводжали його в політ.. 

Далі буде..