Вершинами Кривого поля. Хребет Кострич (06.10.2012р.)

  В той час коли вечори стають прохолодними і на долини рясно падає осінній туман, в горах  панує царство хорошої погоди. Чіткість контурів вершин ріже око, повітря настільки чисте - що від нього аж паморочиться в голові, іноді погода дає шанс пройти межу хмар і бути "вище неба". Ой, а що творится вночі? Потужне місячне сяйво вибагливому мандрівникові дасть змогу почитати книгу на ніч за горнятком чаю. Кожного разу ловлю себе на слові, що вже в наступний похід буду нести в наплечнику великого далековида-телескопа, щоб розікласти  його десь на полонині і спостерігати за гуцульськими хатинами, які вогниками  мерехтять серед гір або безкінечно вдивлятися в Чумацький шлях. А вже наступного дня  зручно вмоститися і спостерігати за територією найвищих вершин Українських Карпат - Чорногорою, від руїн оберваторії що на горі Піп-Іван і до грізного Петроса, окине оком той, хто відвідає хребет Кострич.

хр.Кострич

  І це ще не кінець списку. Як і з сусіднього хребта Кукула, з Кострича відкривається панорама на 360 градусів, рукою подати до Горган, вдалині Кринти, поруч Покутсько-Буковинські Карпати і десь за обрієм далека Чернівеччина. Розділений Завоєлею довжелезний хребет сусід Чорногори, легкодоступний логістично. Не поспішаючи дісталися ми з друзями села Кривопілля, хоча частіше серед місцевих його назва звучить як Криве поле. Долаючи круті  серпантини, наш автомобіль нарешті дістався позначки 1013 метрів, висоти Кривопільского перевалу. На сьогоднішінй день перевал облаштований невеликими альтанками та гойдалками, де залюбки зупиняються відпочити подорожні. Неподалік місцеві жителі продають повні кошики свіжесеньких білих грибів, а в невеличкому магазині, можна придбати продуктів, розпитатися у продавчині, про погоду, про гриби. Добувши з наплечника термос,снідаємо та  обмірковуємо план дій  і згодом вирушаємо в напрямку вежі мобільного зв'язку, яка є головним орієнтиром на початку маршруту. 

Сніданок на перевалі

  Добре маркований маршрут виводить нас до місця де розходяться стежки на гору Кострич та на полонину Веснарка. Вирішуємо здійснити кільцевий маршрут і розпочинаємо підйом до полонини. Очевидно що північна сторона хребта Кострич з своїми лісовими завалами в свій час дали назву цьому хребту. Звертаючись за довідкою дізнаємось, що однією із версій походження назви є апелятив "костриця" - зламані товсті гілки, обламані дерева.

Стежка на полонину Веснарка

Іншою з версій є походження назви від червонокнижної рослини з назвою костриця скельна, яка росла на її схилах.       Про те, що місця важкодоступні та мають чимало непролазних хащ свідчать не тільки повалені стовбури смерек, а й сліди місцевих мешканців лісу. Під час переходу на вогких ділянках маршруту помітив свіжий слід невеликого ведмедя, який як виявилось також полінувався дертися через буреломи і вайлувато чичмчикував плаєм.

Ведмежі сліди

  Багнюка в яку ступав клишоногий досить м'ягка, очевидно прогулювався "вуйко" десь вночі. Добрий кілометр на стежці траплялися сліди і маже перед самим виходом на полонину, ведмідь різко повернув в сторону густого лісу. Звісно така звістка переполохала нас, ми старалися якомога більше галасувати, щоб повідомити про нашу присутність тут. Смертельних випадків під час зустрічі з ведмедем в Карпатах не було та зустрітися з ним у нас не виникало найменшого бажання. Рухаючись плаєм врешті виходим на полонину Веснарка,  з якої чудово видно найвищу вершину Карпат - гору Говерлу. На той час, вона затримувала, куйовдила велетенську хмару, яка зачепившись за  неї розтягувалася в довге пасмо і як перука прикрашала  безлісу гору.

Говерла в хмарах

  Як і сусідній хребет Кукула, хребет Кострич є відмінним пасовиськом, тому на схилах хребта чимало колиб. Одні в досить пристойному виді інші вже з плином часу та силами природи руйнуются. Дається взнаки зміна клімату, посуха забирає з полонин воду, а де немає води немає життя. Пастухи які літують на Веснарці, певне не надто полюбляють мандрівників, бо не полінувалися знищити маркування на підйомі з пол.Веснарка.

Тут був маркер

 Рухаючись в напрямку найвищої вершини на цьому хребті г.Кострича (1586м.н.р)  зустрілися з грибником, який ніс наплечника заповненого білими грибами.Одразу вирішуємо з користю пройти наш маршрут,тому час від часу пірнаємо в буйні трави та переліски на південних схилах. Хороша погода, лагідне і ще тепле жовтневе сонце пестило нас, перепочиваючи, ось так падали на теплу землю і  засмагали, наче влітку на морі.

Сонячні ванни

А ось і бажана вершина. Оточена як і хребет Ігрець, хорошим сосновим лісом та травою псарівкою, улюбленим місцем для білих грибів.

Гора Кострича 

Через невеликий проміжок часу дістаємось вершини. В той час над Чорногорю, немов під примовляннями карпатського чарівника-мольфара, хмарки тануть наче травнеий сніг

На вершині

Вершина полога, з хорошою оглядовістю, вкрита килимом з брусниці, якою ми вдосталь наласувались, подарувала нам ще ось таких красенів,

Білі гриби з вершини Костричі

які під кінець нашої мандрівки, засмачили нашу зупу неповторним смаком. Дійшовши до розгалуження маршрутів в сторону Маришевської в підніжжі гори Кострич, обідаємо та  вирішуємо  на цьому закінчити відвідини Кострич, траверсуючи північний схил повертаємсоь до перевалу.

Чорні Гори (Зліва направо г.Данціж,г.Пожижевська,г.Брецкул,г.Говерла,г.Петрос.)

На прощання, вирішуємо посидіти на невеликому сусідньому пагорбі. Затамувавши подих, мій погляд спрямований в Чорні гори, які з покон віків манять до себе мандрівників.

Далі буде..